У ту ранню пору, коли тільки починалося освоєння Дикого Заходу, лісорубам, мисливцям і іншим людям доводилося туго. Життя було грубе, і жарту людей бували грубуваті. Вони хвасталися силою й хитрістю. А ось Джонні Яблучне Зернятко, про який ми збираємося вам розповісти, був зовсім іншою людиною.
Він взагалі не був силачем і гігантом або, як говорили про Майка Фінка, напівкрокодилом-напівконем. Ні, це була тиха, скромна людина, яка, однак, зробив великі справи.
Він нікого не вбивав - ні звірів, ні індіанців, як, на жаль, робили багато. Зовсім напроти, він дружив і з тими й з іншими. Та Усе-таки не схожий він був на інших людей не цим. А жагучою любов'ю до яблук! Він уважав, що всі нові землі на Заході треба покрити яблуневими садами, щоб, коли нові поселенці заюшать на ці землі, вони відразу могли б покуштувати яблук.
Коли Джонні тільки почав розлучати яблуневі сади, ніхто не додав цьому ніякого значення. Ніхто й не догадувався, яка велика справа він затіяв.
Під час збору фруктів, коли фермери вичавлювали яблучний сік і готовили сидр, Джонні був отут як отут. Саме собою, яблучних зерняток тоді всюди валялася безліч. Та Джонні збирав їх усе у великий шкіряний мішок.
Зваливши мішок на плече, Джонні крокував через ліс на Захід. А коли зустрічав славну, рівну галявинку, саджав яблучні зернятка у землю.
Незабаром усі росчисти у лісі й галявинки на відстані двох днів шляхи від будинку Джонні покрилися молодими яблуньками. Джонні акуратно відвідував свої яблуневі плантації, няньчився з новими сходами, пересаджував їх, поливав, підсапував - словом, робив усе, що треба.
Незабаром Джонні доводилося тупотіти через зарості вже цілу тиждень, перш ніж він добирався до останнього свого саду. А потім йому довелося крокувати цілих два тижні, поки він не виявив у штаті Огайо відкриту рівнину, яку ніхто ще не встигнув нічим засадити.
Так рік за роком Джонні поспішав з мішком яблучних зерняток за спиною з Пенсільванії у Огайо, а звідти далі у Індіану.
- Тільки б вистачило у мене силоньок, - говорив Джонні, - і тоді прекрасні, запашні сади покриють усю країну!
Траплялося, подорожі Джонні сабоно затягалися, йому доводилося йти усе далі й далі, а мішок за плечима був малуватий, щоб умістити усе насіння, які йому були потрібні.
Та одного разу, коли йому стояло насадити особливо більшу плантацію, Джонні побрав два індійські човни - каное, зв'язав їх міцно-преміцно, потім наповнив доверху яблучними зернятками й спустив на воду у ріку Огайо. Він погнав свій дорогоцінний вантаж через штат Індіана у пошуках підходящої землі для яблуневого саду у краї великих лісів.
Ще у найпершу свою яблучну подорож Джонні зробив кілька важливих відкриттів. Взагалі-Те він терпіти не міг тягати із собою зайві речі. Приміром, він уважав зайвим брати із собою й капелюх, і казанок для супу. Та розв'язав обійтися без капелюха, а замість неї, коли треба, прикривати голову казанком. Потім зробив відкриття, що й казанок - зайва розкіш, До чого казанок, коли він може зовсім не готовити, а збирати дикі ягоди й плоди, горіхи та інші дарунки лісу?
Він зроду не вбив жодного звіра, так що казанок, щоб варити м'ясо, йому був не потрібний.
Казанок-Те не потрібний, а ось капелюх був Усе-таки потрібна. Та особливо козирок, щоб прикривати ока від сонця.
Та тоді Джонні зробив нове відкриття. Він змайстрував собі з картону чашку. Але чашку - зовсім як спортивну шапочку для бейсболу. Тільки козирок у неї вийшов занадто великий і сабоно видавався вперед.
Ці чашки, або шапочки, не коштували Джонні ні гроша, тому що люди дарували йому старі картонні коробки безкоштовно, і він у будь-яку хвилину міг зробити собі нову, якщо стара зносилася.
Та інший одяг не коштував Джонні ні гроша. Він підбирав мішок з-під цукру й проробляв у ньому дірки для голови й для рук. Ці цукрові мішки служили йому й сорочкою, і штанами одночасно. До того ж Джонні завжди ходив босоніж, навіть у саму вітряну погоду.
Звичайно, ви скажете, що було занадто небезпечно ходити босоніж по лісу, у якому водилися отрутні змії. У ті часи, коли перші фермери-піонери розчищали від лісу нові землі для своїх посадок, вони чого тільки не придумували від змій! Навіть прив'язували до п'ят пучки соломи. Але Джонні Яблучне Зернятко це не сподобалося. Він не обертав ніякої уваги на змій, а змії - на нього.
Ну звичайно, простирадл Джонні теж не визнавав. Якщо йому траплялося переночувати у будь-чиїй хатині, він лягав прямо на підлогу. А коли спав у лісі, звивався клубочком, немов кролик або лисиця. Та ніколи не простуджувався.
Одного разу видалася особливо холодна ніч, і Джонні розв'язав улаштувати собі постіль у порожньому дуплі. Він заліз у нього глибже й вуж було зовсім заснув, як раптом зрозумів, що забрався без запрошення у зимовий ведмежий барліг. Намагаючись не потривожити ведмедицю з ведмежам, Джонні виліз скоріше назовні.
Не подумайте, що Джонні злякався. Просто з животними він звертався так само делікатно, як з людьми. Та особливо з дітьми. Дітей він дуже любив.
Єдине, що Джонні завжди тягав із собою - крім мішка з яблучними зернятками, зрозуміло, - це великий лантух з дитячими подарунками. Він заходив у кожну хатину й, запустивши руку глибже у свій лантух, вивуджував звідти різнобарвні коленкорові стрічки для дівчинок і скляні кульки для хлопчиків.
Джонні не любив, коли на фронтире виникали сварки між індіанцями й піонерами, що віднімали у індіанців гарну землю. Джонні не розумів, навіщо віднімати у інших землю. Він уважав, що краще всюди, де можна, саджати яблуневі сади. Тому він ніколи не сварився з індіанцями. Та вони часто запрошували Джонні до себе у гості.
Пройшли роки. Уздовж яблуневих садів Джонні простягнулися поля фермерів. Незайманих лісів більше не залишилося. А Джонні усе продовжував іти на Захід. Отут і там він говорив усім, як прекрасні яблуневі сади, виголошував полум'яні мовлення, і фермери, коли у них траплялися гроші, купували у нього яблуні. А Джонні потрібні були гроші не для чого-небудь, а для тварин. Щоосені він збирав, що відбилися від череди, від зграї, від табуна корів, собак і коней, а потім платив фермерам, щоб вони давали цим тваринам притулок у суворі зимові місяці.
Якщо вам доведеться коли-небудь подорожувати по штатах Огайо або Індіана, вам, може бути, пощастить побачити яблуневі сади, посаджені самим