Багато років рятувався на горі Тау старець Аянгул.
До того молився, що борода у землю ввійшла, а ноги мохами покрилися.
Шепотить ледве чутно:
- Кутай, змилуйся, урятуй.
Добре.
Їхав повз бог-вуис, старця побачив:
- Що робиш тут? - запитує.
Голови не повернув старець.
Відповідає сердито:
- Або не бачиш? Молюся.
Поїхав бог-вуис до старого бога-кутаю, сказав:
- На горі Тау старець Аянгул молиться, борода у землю врасла, ноги мохами покрилися.
Здивувався старий бог-кутай:
- Так довго молиться, а я й не знаю.
Прилетів на гору Тау, говорить Аянгулу:
- Я - Кутай. Про що ти мене молиш?
Упав особою ниц Аянгул:
- Вибач мене, багатогрішного, помилуй.
Та сказав Кутай:
- Говори твої гріхи. Може й помилую.
Розповів свої гріхи Аянгул.
Качає головою Кутай:
- Гріхи твої, як і гріхи інших людей. Може ще що інше є? Говори усе.
- Немає у мене більше гріхів, - відповідає Аянгул.
Здивувався Кутай:
- Навіщо ж молився так довго?
Знову впав ниц Аянгул:
- Ще слово прагну сказати тобі, могутній Кутай.
- Говори.
- Молився я ще, Кутай, за людей, за їхні гріхи, за їхні беззаконня тяжкі.
Покачав головою Кутай:
- Дарма молився, Аянгул. Мало у людей гріхів, так якщо й роблять які через незнання, по неразумию своєму. Поживи ти з ними, важко їм жити. Та ти згрішиш. А гріхи їх я усе давно вибачив. Ступай до людей, Аянгул, холодно на горі Тау.
Розсердився Аянгул. Плюнув:
- Скільки років молився, борода у землю врасла, ноги мохами покрилися, - і всі дарма. Не Кутай ти, а злий дух Ону! Іди!..
Тоді підняв Кутай Аянгула над землею. Сказав:
- Дивися!
Та побачив Аянгул те, що говорив йому Кутай.
Заплакав.
Сказав:
- Великий гріх мій - не повірив Кутаю. Вибач.
Сказав старий і хитрий бог-кутай:
- Вибачаю. Іди до людей і скажи: Кутай вірить вам. Коли-небудь упаде шкарлупа й можна буде побачити чистий і смачний плід.