Дика качка вивела на високій пальмі пташенят. Прийшла лиса із заступом, який вона зліпила із глини, зупинилася під пальмою й голосно привіталася з качкою. Коли та відповіла на вітання, лиса сказала:
- Слухай, качка, якщо ти не скинеш мені одного із твоїх пташенят, я повалю заступом пальму й знімання тебе разом з усім виводком.
Качка скинула одного пташеняти. Лисиця схопила його й з'їла.
На інший день лиса прийшла знову й сказала те ж, що говорила напередодні. Та качка знову скинула одного із пташенят. Лисиця знову схопила його й з'їла.
Так було й на третій день. Але коли лиса пішла, до качки у гості прилетів ворон. Побачив він, що качка плаче, і запитує:
- Тому ти плачеш?
- Прийшла лиса із заступом, - відповіла качка, - і сказала, що повалить пальму й з'їсть мене й моїх дітей, якщо я не скину їй одного каченяти. Я кинула їй пташеняти. На інший день лиса знову прийшла, і я знову дала їй одного із пташенят. А сьогодні вона знову з'явилася. Я втретє кинула їй пташеняти. Я плачу від горя. Адже лисиця з'їла вже трьох мої дітей!
- Ми, птаха, маємо крила, щоб літати, - сказав ворон качці.- Передай це завтра лисиці, коли вона прийде. Якщо лисиця повалить пальму - летіть і сідаєте на іншу.
Сказав так ворон і вийшов.
Ранком знову з'явилася лисиця й зажадала четверте пташеня. Але качка відповіла їй так, як порадив ворон. Вона сказала:
- Якщо ти прагнеш повалити цю пальму, зрубай її. Ми перелетимо на іншу. Лисиця вдарила заступом по пальмі, але заступ-те був глиняний і відразу
Розлетівся. "Усе це мені, звичайно, підбудував ворон, - подумала лиса.
Та ось уляглася лисиця у ямці на спину й прикинулася мертвої. Прилетів ворон і, побачивши лисові, сказав:
- Віддавна мертві лисиці мають звичай рухати одним вухом. Та лисиця негайно ворухнула вухом.
- Ти жива ще, лисиця! - викликнув ворон і полетів. Лиса встала, уляглася
у іншій ямці й знову прикинулася мертвої. Ворон підлетів до неї й сказав:
- Віддавна мертві лисиці мають звичай ворушити хвостом! Та лисиця негайно завиляла хвостом.
- Ти жива ще, лисиця! - викликнув ворон і полетів.
Лисиця піднялася, пройшла небагато й знову вляглася у ямку, закривши ока. Прилетів ворон і сказав:
- Віддавна мертві лисиці мають звичай відкривати й закривати ока.
Але лисиця залишилася нерухливої, навіть оком не моргнула. Лежала немов мертва. Ворон подумав, що лисиця вмерла, злетів униз і сів на неї. Лисиця негайно його сцапала.
- Мій батько й моя мати прокляли мене так: "Нехай піймає тебе лисиця, нехай зіштовхне з вершини високої гори й зжере твої роздроблені кості!" - сказав ворон.
Лисиця понесла ворона на вершину високої гори й зіштовхнула його вниз, а сама із усіх ніг помчалася до подножью. Але, звичайно, ворона не знайшла. Глянула лиса нагору й побачила, що високо у небі, описуючи кола у повітрі, літає ворон.
- Не чи прагнеш ти спуститися?-крикнула воронові лиса.
- Ти дурна! - відповів ворон.- Хіба не говорив я цього качці, щоб вона передала тобі? Не чи сказала вона тобі, що ми, птаха, маємо крила, щоб літати? Чому ж ти не з'їла мене відразу? Навіщо віднесла мене на вершину гори й зіштовхнула вниз - адже я міг полетіти?
" Так, я сама у всьому винувата!" - подумала лиса. Та вона втекла, похнюпивши від сорому голову.