Настало літо. Стояла виснажлива жара. Шакал натер шкіру Корови зіллю, потім просочив маслом, розвісив у тіні, щоб вона рівномірно просохнула. Та коли шкіра була готова, він розрізав її на смуги, вибрав з них два шматки ліпше, озброївся голкою й ниткою. Взуття він підганяв прямо по лабетах Леву, а щоб вона міцніше трималася на ногах, пришивав шкіру прямо до лабетів пануючи звірів. Лев кричав, а Шакал присуджував:
- Чому больней, тем обувка ладней.
На це заняття пішов увесь ранок: один шив, іншої кричав від болю, один ричав, іншої присуджував: "Чому зараз больней, тем потім веселіше".
Потім Шакал допоміг Леву добратися до невеликого пагорба й запропонував йому лягти на спину.
- Підстав, - сказав він Леву, - усі чотири лабети під сонце, черевики повинні як слід просохнути.
Лев зробив, як велів Шакал, - пролежав під гарячими променями сонця до самого вечора. Ноги його розпухнули, а черевики до того міцно "подогнались", що бідолаха Лев не знаходив собі місця від болю. Тим часом Шакал прохлаждався у тенечке, а з настанням прохолоді крикнув Леву:
- А тепер підстрибни! Побачиш, що полетиш, як пташинка у небі.
Лев стрибнув... і покотився по схилу пагорба, на саме дно яру. На ньому місця живого не було, однак він не розбився на смерть, як розраховував Шакал. Побачивши, що його задум не вдався, Шакал моторно відніс ноги. А Лев залишився змучений і поранений на дні яру.
Увечері пролітала зграйка куріпок. Вони побачили Лев, зглянулися над ним.
- Заприсягнися, що не торкнеш нас, - звернулися вони до владики звірів, - і ми допоможемо тобі!
Лев заприсягся, і куріпки, приносячись воду у клювиках, змочували черевики, поки ті не розм'якнули. Потім вони витяглися нитки й роззули Леву. Зопалу Лев не стримався й схопив одну куріпку. На щастя, він був занадто слабкий, і вона випурхнула живий з його пащі.
Поранений Лев потягся у свою печеру. Від чого він більше страждав - з люті або від ран, невідомо.