Говорять, що у старожитні часи всі звірі у лісі не давали жабі проходу, тому що у неї не було хвоста. Жаба на звірів образилася й пішла до бога Ньяме попросити собі хвіст. Бог неба вислухав жабу, подумав і сказав:
- Є у мене такий колодязь, де вода ніколи не висихає. Для цього колодязя мені потрібний сторож. Якщо ти погодишся стати сторожем, то одержиш хвіст.
- Добре, буду сторожити, тільки дай мені хвіст. Ньяма дав жабі хвіст і послав її до колодязя:
- Берися до роботи! Місти колодязь у чистоті, щоб кожний подорожанин міг утамувати спрагу.
Відправилася жаба до колодязя й поселилася у ньому.
Вона дуже пишалася своїм хвостом і новою посадою.
Але одного разу почалася посуха. Дощів давно вже не було, і колодязі всі
Пересохнули. Тільки у одному колодязі Ньями була вода. Отут уже жаба й зовсім
Завеличалася й стала зарозумілою й просто дурної.
Коли ніде не стало води, звірі пішли до Ньяме й попросили води у нього. Він послав їх до свого колодязя, який ніколи не пересихав. Першим прийшов напитися буйвіл. Почува жаба, що буйвіл іде, і заквакала:
- Хто йде каламутити воду у колодязі Ньями?
- Це я, буйвіл, - відповів буйвіл. Жаба у відповідь:
- Убирайся звідси! Немає для тебе води! Колодязь висохнув. Буйвіл пішов, так і не напившись.
Потім до колодязя підійшла вівця, і жаба знову заквакала:
- Хто йде каламутити воду у колодязі Ньями? Вівця відповіла:
- Це я, вівця.
А жаба закричала:
- Убирайся звідси! Немає для тебе води! Колодязь висохнув. Пішла й вівця, знемагаючи від спраги.
Один за іншим підходили уводити, увести до ладу колодязю Ньями газель, кабан, корова й слон, і всіх їх жаба проганяла:
- Убирайтеся ладь! Немає тут води! Колодязь висохнув. Нарешті всім у
Окрузі стало невміч. Коли до Ньями дійшов слух про те, що його піддані гинуть від спраги, він сам відправився до колодязя, подивитися, що там робиться.
Почув його кроки, жаба проквакала:
- Хто йде каламутити воду у колодязі Ньями? Ньяма строго сказав:
- Це я, Ньяма!
Але жаба по звичці проквакала йому у відповідь:
- Убирайся ладь! Немає тут води! Колодязь висохнув.
Почувши такі слова, Ньяма страшно розгнівався. Він схопив жабу за хвіст і відірвав його. А жабу прогнав ладь. Та залишилася жаба без хвоста.
Тепер вона всюди шукає воду й живе у води, згадуючи свої кращі дні, коли вона сторожила колодязь самого Ньями.
Але Ньяма постійно нагадує жабі, скільки горя вона всім заподіяла: народжуються-те жаби із хвостом, але, коли підростуть небагато, Ньяма хвіст у них віднімає.