За давніх часів бог мав звичай розмовляти з нуерами. Одного разу він запитав:
- Чого б ви прагли: жити вічно або згодом умирати? Люди відповіли:
- Якщо всі ми будемо жити вічно, земля переповниться. Нехай краще старі вмирають, щоб звільнити місце тим, хто народжується.
- Ну що ж, будь по-вашому! - сказав бог і кинув у ріку маленький камінчик.
У той день пса не було у селі - він вартував череду. Увечері пес повернувся у село й запитав людей:
- Про що сьогодні бог говорив з вами?
- Він запитав, чи прагнемо ми бути смертними або безсмертними. Ми розв'язали, що нехай краще одні вмирають, а інші народжуються.
- Ну й що зробив бог? - запитав пес.
- Бог сказав "будь по-вашому" і кинув камінчик у ріку.
- Покажіть мені, де це було? - сказав пес. Люди відвели його до ріки, показали те місце. Пес пірнув. Із дна ріки він дістав маленький камінчик.
- Безсмертними ви вже не станете, - сказав пес.- Але цей камінчик буде опікувати нуеров від передчасної смерті.
Та так було.