Тепер носить заєць на голові шапочку з темного хутра. А раніше була у нього біла шапочка. Зшив її зайцеві його батько, старий заєць. Так тільки недовго довелося зайцеві у ній хизуватися. Побачив його шакал і відняв шапочку. Заплакав заєць, став просити повернути йому подарунок батька. Так хіба шакала вмовиш! Так і залишився заєць без шапочки. Затаїв він образу й розв'язав помститися шакалові. Якось
Раз зустрів заєць шакала у лісі й говорить:
- Брат шакал! Я знаю отут одне дерево, де живуть бджоли. Допоможи мені набрати меду! Сам я малий і до дупла не доплигну.
Почув шакал про мед і зрадів.
- Веди мене скоріше, показуй, де те дерево з дуплом! Я до меду жваво доберуся.
Привів заєць шакала до великого дерева, де у дуплі жили бджоли. Почав він стрибати навколо дерева й скаржитися:
- Бачиш, брат шакал, ніяк мені до дупла не дістати! Спробуй сам, може бути, ти доплигнеш.
Розбігся шакал, стрибнув на дерево й вцепився передніми лабетами у край дупла. Засунув він одну лапу у дупло, отковирнул шматок сотов з медом, скинув униз. Заєць відразу
Підхопив стільник і сховався за дерево. Швидко висмоктав мед і закричав шакалові:
- Брат шакал! Зачерпни глибже, а то тут меду ні, одна вощина! Шакал утомився триматися лабетами за край дупла й розв'язав залізти у нього глибже. Підтягся, із труднощами просунув у дупло голову й почав вигрібати стільник з медом. Та отут на нього накинулися потривожені бджоли. Почали вони жалити шакала у лабети й морду. Уся голова у нього розпухнула. Праг він зстрибнути на землю, а голова назад не пролазить. Застряг шакал у бджолиному дуплі!
А заєць як закричить переляканим голосом:
- Брат шакал, мисливці! Ой-ой-Ой, видне, облава! Та, схоже, ідуть сюди. Злазь скоріше!
Спробував шакал витягтися голову, а не може. А бджоли жалять ще сабоніше!
- Брат заєць! - прохрипів шакал. - Не витягтися мені голови з дупла. Збігай до пітона, попроси його допомогти мені, інакше я тут умру.
- Добре, брат шакал, - сказав заєць. - Тільки дістань побільше меду, я його пітонові знесу, а то він даром і з місця не зрушиться. Накидав шакал стільник з медом на землю. Підібрав їхній заєць, відніс додому. Удома сховав мед побрав свій великий барабан і бігцем до дупла.
Біжить, б'є у барабан і кричить:
- Брат шакал! Пітона немає будинку! облава всі ближче. Біжимо скоріше, мисливці оточують нас. Чуєш, як загоничі б'ють у тамтами? Біжимо, не те схоплять тебе й здеруть із тебе шкіру? Скоріше!
Та отут заєць щосили почав бити у барабан.
Почув шакал барабанний гуркіт, рвонувся й висмикнув голову з дупла, обдерши усе хутро на вухах. Шльопнувся шакал на землю й, не розбираючи дороги, кинувся навтьоки подалі від того місця, де гримів барабан. Коли він утік, заєць виліз із кущів. Бачить: висять на дереві жмути темної шакальей шкурь. Доплигнув до них заєць, зняв з дерева. Відніс ці клаптики своєму батькові й попросив зшити з них шапочку.
Зшив батько зайцеві нову шапочку. Надяг він її й пішов хизуватися по лісу. Так на лихо зустрів йому шакал. Побачив він нову шапочку зайця й запитує:
- Звідки вона у тебе? Щось хутро знайомий, - чий би це?
- Так адже це жмути від твоєї шкіри, брат шакал!
- А ну, давай сюди шапочку, раз вона з моєї шкіри зшита!
- Як би не так, брат шакал! Мою білу шапочку ти відняв, але цю темненьку не одержиш!
Почувши таку відповідь, прийшов шакал у лють. Кинувся він на зайця, але той стрибнув убік і пустився навтьоки. Шакал - за ним! Та з тих пір усі
Ганяється за зайцем, прагне відняти у нього шапочку.
Так хіба шакалові зайця піймати?
Ось і бігають зайці донині у темних шапочках.