Поселився одна людина у лісі, побудував хатину й зайнявся полюванням. Щодня вертався він з багатим видобутком, але пройшов рік, інший, і всі звірі навколо розбіглися. Тепер мисливцеві доводилося довго бродити по лісу, щоб знайти видобуток.
Одного разу мисливець два дні плутав по лісових стежках, але не зустрів навіть миші. Та раптом він помітив у кущах крокодила. Видне, уполз крокодил далеко від ріки й заблудився у незнайомому лісі.
Зрадів мисливець нежданому видобутку, скинув рушницю, прицілився крокодилові у голову.
- Не стріляй у мене! - заблагав крокодил.
- Чому це мені у тебе не стріляти? У мене й рушниця вже заряджена. Я мисливець влучний і ще жодного разу не упускав видобуток.
Та мисливець знову скинув рушницю. Заплакав крокодил:
- Не треба мене вбивати! Будь ласка! Повільно вилучив мисливець рушницю й сказав
- Я цілих два дні й ніч бродив по лісу, але не зустрів ні звіра, ні птаха. Якщо я не вб'ю тебе й не принесу додому м'яса, моя сім'я вмре з голоду.
- Не вбивай мене! - став просити мисливця крокодил. - Уж дуже мені жити хочеться. У мене зовсім пересохнуло у горлі, і я сам не доповзу до води. Віднеси мене до ріки, я тобі за це добре заплачу. Буде у тебе і їжа, і вино, і гроші. Я дуже багатий! У мене на дні ріки заховане багато золота й срібла... Подумав мисливець і говорить:
- Добре, не буду тебе вбивати, тільки не забудь гарненько мені заплатити. Але як же я тебе донесу до ріки? Ти дуже важкий!
- Будь ласка, урятуй мене! - благав крокодил, Та великі сльози котилися з його очей. - Бачиш, я плачу. Уже як-небудь понесеш, потихеньку, із зупинками...
- Добре, - погодився мисливець, - так і бути, донесу тебе до ріки. Але боюся, як би ти мене по дорозі не з'їв - геть яка у тебе величезна паща!
- Не бійся пасти, бійся зубів, - відповів крокодил.- А щоб я не міг тебе з'їсти, суни мені у рота товстий ціпок, а морду зав'яжи мотузкою.
- Так, але у тебе такі сабоні лабети! - заперечив мисливець. - Нести тебе буде страшно.
- Не бійся лабетів, побійся пазурів, - знову відповів крокодил. - А про всякий випадок зв'яжи мені лабети мотузкою, я й подряпати-те не смогу тебе. Вставив мисливець ціпок у пащу крокодила, а морду туго обмотав мотузкою. Потім зв'язав крокодилові лабети й звалив його собі на спину.
- Спасибі! Я знав, що у тебе добре серце! - схлипнув крокодил. Та поніс його мисливець через ліс до ріки.
Ішов він повільно, часто зупинявся. чи Легко нести на собі таку тушу? Піт котився по особі мисливця, ноги його підгиналися, але він ішов і йшов уперед.
Та ось здалася ріка.
- Утомився я, немає більше сил тебе нести, - важко зітхнув мисливець. - Давай я тебе розв'яжу, повзи до води сам. Але крокодил знову прийнявся просити мисливця:
- Будь ласка, віднеси мене ближче до ріки! Я зовсім знесилів і вмираю від спраги. До того ж лабети у мене так довго були зв'язані, що зовсім оніміли. Робити нема чого. Зітхнув мисливець і поніс крокодила далі. Доніс до
Берега, поклав у самої води.
- Ну, тепер усі? - запитує мисливець.
Ні, віднеси мене, де глибже! - відповідає крокодил.
Залишив мисливець рушниця на березі й поволок крокодила у ріку. Ось уже вода до колін досягає мисливцеві.
- Тут-Те якраз тепер буде?
- Ні, - сказав крокодил, - ще рано. Ось уже вода до пояса дістає мисливцеві.
- А тепер?
- Ні, - знову говорить крокодил. - Тут ще занадто дрібно. А коли вода дійшла мисливцеві до горла, зупинився він:
- Ну, тепер, напевно, пора. Далі я йти не можу, боюся втопити.
- Добре, тепер якраз! - погодився крокодил, і великі сльози покотилися з його очей. Розв'язав мисливець крокодила й говорить:
- Я твоє прохання виконав: залишив тебе у живі й доніс до ріки у таку жарку пору. чи Легко мені було! Але я бідна людина, у мене більша сім'я, і ти тепер повинен мене щедро віддячити.
- Не турбуйся! - кивнув крокодил. - Я тебе так віддячу, що ніяких турбот тепер знати не будеш! Я тебе знімання! Хіба ти не знаєш, що за добро платять злом?
Ти не знаєш, що за добро платять злом? Хіба ти не знаєш, що таке крокодилячі сльози? Ми плачемо, коли збираємося з'їсти свою жертву. Га-ха-Га!
- Я не знав, коли крокодили плачуть, - відповів мисливець. - Але я знаю,
Що ти надходиш нечесно. За добро слід платити добром, у кого прагнеш запитай!
Довго сперечалися крокодил і мисливець і нарешті вирішили; запитати перших трьох звірів, які прийдуть до ріки, хто з них прав. Як звірі розсудять, так і буде!
Причаїлися вони під берегом і стали чекати. Незабаром прибігла до ріки газель. - Ти хто? - запитав її крокодил.
- Я газель!
- Чого тобі треба на моєму бережу?
- Я вмираю від спраги, - відповіла газель. - Дозволь мені напитися.
- Забороняю тобі пити з моєї ріки! - крикнув крокодил. - Але якщо мені сподобається, як ти відповіси на моє питання, може, я й дозволю тобі напитися.
- Про що ти прагнеш мене запитати? - здивувалася газель.
Та крокодил прийнявся розповідати, як він уполз далеко від ріки, щоб знайти собі видобуток, і заблудився у лісі.
- Мисливець знайшов мене, праг застрелити, але я заплакав і вмовив його не вбивати мене, віднести до ріки на глибоке місце. А за це я обіцяв йому викуп. Але він не знав, що таке крокодилячі сльози, не знав, що за добро завжди платять злом. Та коли я сказав, що прагну його з'їсти, він відповів, що це нечесно. Розсуди нас! Скажеш, що я правий, можеш пити скільки прагнеш! Газелі дуже хотілося пити. Подивилася вона на мисливця й говорить крокодилові:
- Ти можеш з'їсти цієї людину. Своїм вогненним ціпком він убив багато звірів, але сьогодні прийшов його година. Він повинен був знати, що таке крокодилячі сльози!
- Чув, що сказала газель? - зрадів крокодил.
- Чув, - засмутився мисливець.
Напилася газель і втекла, а крокодил з мисливцем залишилися під берегом чекати інших двох звірів, щоб ті їх розсудили.
Через якийсь час здався у ріки шакал. Тільки він спустився до води, крокодил його окликнув:
- Стій, ти хто?
- Шакал.
- Що тобі тут знадобилося, на моєму бережу?
- Я прийшов напитися.
- Спочатку відповідай на одне питання, а потім пий досхочу, - розв'язав крокодил. Розповів він шакалові, як справа була. А потім запитує:
- Можу я з'їсти цієї людину?
- Звичайно, можеш, раз голодний, - дзявкнув шакал. - Чого отут роздумувати?! Буде знати, що таке крокодилячі сльози!
- Ну?! Чув? - зрадів крокодил.
- Так, - відповів мисливець упалим голосом. Напився шакал і втік скоріше у ліс.
Довго чекали мисливець і крокодил третього звіра, але на березі ніхто не показувався.
- Я так голодний, що у мене більше незмога чекати, - проревел
Крокодил. - Зараз я тебе знімання! Ти своїми вухами чув, що сказали газель і шакал. Те ж саме тобі скаже будь-який звір. Ми тільки даремно витрачаємо час. Але мисливець стояв на своєму:
- Скаже третій звір, що ти правий, тоді мене й з'їж. А поки почекаємо!
Нарешті з лісу вискочив на берег заєць. Оглянувся по сторонах, підбіг до ріки й тільки праг напитися, як раптом почув хрипкий голос крокодила:
- Стій! Ти хто?
- Заєць!
- Що ти робиш на моєму бережу?
- Прибіг напитися. Я завжди п'ю тут у цей час.
- А сьогодні я тобі забороняю! - сказав крокодил. - Спочатку відповідай на одне питання.
Та крокодил почав розповідати усе із самого початку. Уважно вислухав його заєць і говорить:
- Дозвольте мені напитися, а потім вуж я вам відповім. У мене від спраги у горлі першит, і я дуже боюся, що ви проженете мене від води, якщо я відповім неправабоно. А суддя не повинен боятися!
Подумав крокодил і погодився:
- Добре, пий! Я прагну, щоб ти без страху відповів, чи маю я право з'їсти цієї людину, якщо я голодний. Напився заєць, стряхнув воду з вусів і говорить крокодилові:
- Я б вам відповів, але не можу судити по справедливості біля ріки. Прийде вам вибратися на берег і відповзти подалі у ліс.
- Чому ти не можеш розсудити нас тут? здивувався крокодил - Може, шум води заважає тобі думати?!
- Ні, не тому! Мій дідусь розбирав позови вашого дідуся з однією людиною на березі ріки й не дожив до старості. Мій батько теж якось узявся судити біля води й умер не своєю смертю. Через це я так рано залишився сиротою. Ні, я згодний розсудити вас тільки у лісі, подалі від води!
- Добре, - погодився знехотя крокодил. - Тільки нехай мисливець сам несе мене у ліс - мені по суші плазувати важко!
- Я боюся нести його на собі, - зізнався мисливець зайцеві. - Дивися, яка у нього впасти і які лабети!
- Не бійся великої пащі й сабоних лабетів, побоюйся зубів і пазурів, сказав заєць. - Ніс же ти крокодила до ріки з лісу, так само понесеш і у ліс від ріки. Інакше я не зможу вас розсудити!
- Добре вуж, - пробормотів крокодил.
Кинув заєць мисливцеві мотузку й ціпок. Мисливець зв'язав крокодилові лабети, сунув товстий ціпок у пащу, а морду туго замотав. Та потяг крокодила до берега.
Коли вода дійшла мисливцеві до пояса, запитав крокодил:
- Заєць, може, ти тут нас розсудиш?
- Немає! - відповів заєць. - Ви адже ще у воді, а не на суші.
Ось дійшла вода мисливцеві до колін, і знову крокодил запитує:
- Заєць, а тепер ти можеш сказати, хто з нас прав?
- Немає! - відповів заєць. - Нехай мисливець подалі відійде! Виволік мисливець крокодила на берег, підібрав свою рушницю, звалив крокодила на спину й поніс до лісу. Не встигнув він зробити й трьох кроків, крокодил знову запитує зайця:
- Ну а тепер можеш нас розсудити? Ми адже вже на землі.
- Ні, - відповів заєць. - Не можу я судити поблизу від води. Ось дійдемо до лісу...
Та лише коли мисливець відніс крокодила далеко у ліс, заєць зупинився:
- А тепер, мисливець, кидай крокодила на землю, зараз я вас розсуджу. Мисливець! Убий цього крокодила! Він тебе обдурив, ледве було не з'їв. Залишилася б твоя сім'я без годувальника. Убий його! Нехай усе знають, що за добро платять добром, а за зло платять злом. Убий його! Та ніколи не вір крокодилячим сльозам.
Та мисливець пристрілив крокодила. З тих пір усе знають, чого коштують крокодилячі сльози.