Одного разу до леопарда прийшло багато гостей. Їли, веселилися, а коли настала ніч, побачив леопард, що всіх гостей йому не розмістити. Не на чому їм спати.
" Сходжу-но я до лева, - подумав, - позичу у нього шкіру буйвола, якого він позавчора вбив на полюванні". Та пішов.
- Послухайте, лев, у мене у будинку багато гостей, а розмістити їх не на чому. Не чи позичите ви мені шкіру буйвола?
- Побери, - відповів лев, - тільки поверни її завтра ранком.
- Верну обов'язково.
Ранком розійшлися гості леопарда, і він уже зовсім було зібрався віднести шкіру леву, але отут прийшла гієна.
- Дорогий леопард, у мене сьогодні свято й прийдуть гості. Позичите мені, будь ласка, цю шкіру буйвола.
- Так чи знаєш ти, хто хазяїн цієї шкіри?
- Знаю, лев.
- Те-Те. Ні, не можу я дати тобі шкіру. Відомі мені твої звички, ти її обов'язково зіпсуєш.
- Що ви, що ви! - заспокоїла його гієна. - Адже шкіра належить самому леву! Невже я дозволю заподіяти йому яка-небудь шкода? Повірив леопард і дав шкіру.
Наступного дня розійшлися гості гієни, а у будинку не залишилося ніякої їжі. Голодна гієна відгризла шматочок від шкіри. Потім ще шматочок і ще... Усе знають, які гієни ненажерливі: їдять усе, що може бути хоч
Мало-мальськи їстівним. Так і з'їла гієна всю шкіру.
А лев тим часом утомився чекати шкіру. "Що ж це таке? - думає. -
Обіцяв леопард повернути шкіру наступного дня, пройшло вже два дні, а шкіри
Усі ні".
Вийшов він з будинку так як закричить на всю савану:
- Поверни-Та шку-уру - у! Поверни-Та шку-уру - у! Злякався леопард, побіг до гієни.
- Де шкіра?
-Немає шкіри, дорогий леопард, я її з'їла.
-Що ти наробила! Тоді заплати за неї чим-небудь леву.
-Чому ж я заплачу? У мене нічого немає.
-Та у мене немає. Як нам тепер бути?
Думали вони, думали, але нічого не придумали. Так і ходить із тих пір лев по савані, і усе вимагає, щоб йому повернули шкіру буйвола, і дуже гнівається:
- Поверни-Та шку-уру - у! Поверни-Та шку-уру - у! А леопард і гієна, зачувши його грізний голос, тікають і ховаються.