Жили у одному селі два брати — багатий Та бідний. Та ось багатій їздив у місто й продавав пшеницю, а у бідняка діти по миру ходили й годували його у хаті.
У один день приїхав багатий брат з місту й говорить бідному: «Ох, брат, тепер у місті на пшеницю ціни гарні, також і на інший хліб теж ціна гарна. Збирай-Косі свій хліб так поїдемо у місто». У бідняка була худа-прехуда кляча, а у багатого гарна. Та ось випахал бідний увесь хліб із засеков, скільки було у нього, так що напахав заходів п'ять. А багатий віз направив такий, що ледь кінь повіз.
Та відправилися вони у дорогу. Багатий переже йде, а бідний позаду — так що у багатого був кінь гарний, так він виїхав від бідного. Та під'їжджають вони до гори. Багатій хвостнул кінь батогом і жваво у цю гору піднявся, а бідний на підлозі-гори доїхав, і кінь не пішов. Вийняв сіна із саней, наклал коня (так що час до вечора вже було), а сам пішов поламати суки, щоб пожок собі набрати.
Та ось він пішов по лісу, і відбився від свого коня, і
Зайшов у густий ліс — і назад не вийти. Ось він вліз на дерево, щоб подивитися, немає чи у якій стороні огонечка; у одній стороні помітив трохи вогник, туди й пішов на вогник. Ось виходить він на більшу галявину, бачить: коштує будинок — будинок величезний-превеличезний, такого ніде ще не бачив. Та приходить він у цей будинок, а у будинку нікого ні, а йому їсти хочеться. Та бачить він у одній кімнаті на столі всякі різні вина й багато закуски різної. Тільки праг він за стіл сісти, і чує, лешачиха голос подає у іншій кімнаті: «Не сідай, добра людина, а то зле буде: прийде чоловік мій і тебе вб'є».- «А куди ж я тепер?» — «Куди? Ось під грубку полезай!»
Це бідняк заліз під піч, і її у той час мучило (народити треба було), і ось закричала вона, ця мужичка. Мужик прийшов, забрав дитину й відразу й охрестив його. Посадила вона його за стіл і як випливає почастувала. Наївся бідняк так, що боку на сторону, і напився провина доп'яна, і пішов знову заліз під піч і сидить там.
Чує, у дверях застукало, приходить чоловік цієї баби, зайшов у будинок. « У тебе тут є хто-небудь — російська людина?» — « Ні, - говорить, - немає».- «Ну, давай, - говорить, - мені тапериче вечеряти». Ось сіли вони за стіл. « Так, - говорить, - ти не знаєш моєї справи».- «Яка така справа у тебе?» — «Так якби не добра людина, так була я жива чи ні!» — «А що, тобі добра людина допомогла?» — « Як чого? Пособил мені дитину охрестити й забрав його. Тепер він нам кум».- «А де ж він у тебе?» — запитує. «Так ось під грубкою сидить».- «Ну, кум, виходи, - говорить, - ну - до виходи, давай поп'ємо й поїмо, раз новий кум-те».
Та ось мужик виліз з-під печі й сіл за стіл з новим кумом. Та давай пити так гуляти. Та говорить цей бідняк за столом: «Ох, кум, я-те тут ситий так п'яний, а діти й дружина будинку голодом сидять».- «Не тлумач, кум, у мене їм вузлик кинутий оржаной борошна, так їм вистачить до твого приїзду».
Та ось бідняк був у гостях у кума два дні. Говорить він своєму кумові: «Пора мені, кум, їхати у місто».- «Почекай, кум, я тобі Серка дам». Запріг він кумові Серка й насипав цілий віз пшениці, а кумонька йому зав'язала у скатерку попутничков: «На ось тобі, кум, і вистачить, поки додому не приїдеш». Побрав він ці попутнички й сіл на віз. А кум йому й говорить: «Коли яке лихо, те, кум, згадай мене й будеш знати. Ну, кум, тепер поїдь із богом, тільки тримайся міцніше на возі. А поїдеш повз ту гору, де твій кінь коштує, то у твого коня сіна багато; а під гору будеш опускатися, так зачепи небагато за розпуск свого брата — його перекинуло й придавило возом».
Та ось сіл цей бідняк на віз, а кінь не треба правити — сама знає, куди йти. «Ну, - говорить кум, - вибачай». Та махнув шапкою. Як покотив цей Серко, що сніг тільки з-під саней пурхає! А бідняк на возі сидить живий і непридатний, що ось зараз уб'є його Серко. Та їде він повз ту гору, де залишена був кінь, і бачить у коня сіна багато, так що коня не видний, до того навалене! Та ось став він опускатися під гору й бачить: лежить брат під возом; він повз поїхав і заділ розпуску, і рас-прокинув віз брата. Тоді брат вийшов і поїхав слідом за бідняком.
Та ось час до вечора, і багатий брат показав біднякові, що пристаю я у попа, тому що за ним не вгнатися.
Приїжджає бідняк на нічліг до попа, поставив Серка у двір, а сам заліз на грубку. Поїв, що йому хотілося, і лежить. Дивиться — приїжджає брат. Як приїхав, у цього брата кінь забрали; і ось цього багатого запросили чай пити, а бідного не запросили. Та ось у попівської дочки згубилися серги золоті, і разговорилися вони з багатим братом: «Не знаєш що-небудь, ось серги згубилися у дочки».- « Ні, я не знаю, а бідний брат, напевно, знає».- «А де він?» — «На печі лежить». Та покликали бідняка: «Не чи знаєш, - говорить, - ось серги у дочки моєї згубилися».- «Знаю», - говорить. «А де ж вони лежать?» — «Давай триста рублів, так скажу, де серги». Піп дав триста рублів біднякові. «Ступайте, - говорить, - поберіть у байне, за каменкой лежать». Та ось зійшли, і дійсно, серги за каменкой!
Та завидно стало багатому братові, що триста рублів одержав бідний брат. «Піду на двір і накладу камені йому у віз, і пускай пристановйт він свого Серка!» Та ось клав, клав туди, підлога куба наклал. «Ну, тепер, - говорить, - з місця не скрянуть». А сам прийшов назад у хату.
Та ось направляється багатий ранком раніше бідного. А бідняк ще на грубці лежить: «Задавайся, брат, я тебе надостигну».
Багатий поїхав уперед, а бідний поснідав, запрег свого Серка й поїхав слідом за братом. Доганяє він свого брата, а брат і думає: «Чому ж, камені наклал у віз і везе, не чує свого воза?» Час до вечора рухається. Багатий і говорить бідному братові: «Та ось таперича поїдь преже мене: мій кінь плоше твоєї, так що мені за тобою не поспіти».
Бідняк поїхав уперед, а багатий залишився взади. Та ось приїжджає він до одній багатій людині ночувати. Пустив він свого Серка на двір, а сам прийшов у хату й ліг на грубку. Години два після цього приїжджає багатий брат і теж забрав коня на двір, а сам прийшов у хату, і посадили його чай пити. Та ось за чаєм вони разговорилися промежду собою, що у цієї багатої людини згубилося кільце золоте й не знає, де його побрати. «Не чи знає хто з вас, де мені відшукати це кільце?» — « Є у вас на грубці, лежить брат мій бідний — він і знає». Та ось покликали його теж чай пити, і запитує у нього багатий: «Що, не чи знаєш, куди моє кільце золоте поділося!» — «Знаю, - говорить, - давай двісті рублів, так скажу, де кільце». Подав він йому двісті рублів, а у нього у переднього кута лежала плита й під цією плитою кільце. «Ступай, відверни цю плиту у переднього кута, і під нею лежить кільце». Та вірно: сходив, відвернув плиту й знайшов кільце.
Та ось ночували вони ніч і ранком відправляються у місто (бідняк вуж тепер їде позаду за багатим, так що не знає, де у місті пристає його багатий брат).
Приїхали вони у місто й стають поруч, і розкрили воза. Та ось пішов народ купувати пшеницю. Підійдуть до багатого брата, подивляться — пшениця погана, а у бідного гарна. Так у бідного й сталі брати пшеницю. Та ось цей бідняк продав усю пшеницю, а на дні цього воза замість камені були голови сахуру. Та цей цукор увесь продав і виручив грошей цілої мішок; закрив віз і сідає на віз. А у багатого брата жодного зерна не побрали, так він і поїхав із цілим возом додому, а бідний поїхав з великим виторгом.
Та ось бідний тільки махнув шапкою — і Серко покотив, що сабоніше вітру, і привозить його назад до кума. Кум і запитує: «Що, продав усю пшеницю?» — «Продав», - говорить. «Ну, тепер тобі вистачить грошей?» — «Тепер мені досить, кум, поки».- «Ну, сідай тепер — з доріжки пообідай. Та винця поп'ємо». Ось сіли вони за стіл
Бідний і говорить: « Мені-Те тут добре, а діти там голодом».- «Не тлумач, кум: у мене кинуте їм два вузлики, так вистачить до твого приїзду».
Та ось він гостював у цього кума два дні. «Ну, кум, мені тепер пора додому збиратися». Кум звів його у льох, і три засіка із грішми насипав він йому: три мішки золота, і три мішки срібла, і три мішки міді. Виніс, наклал йому на дровни й сказав: «Ось тобі, кум, гроші й дарую тобі Серка, а коли цей Серко поганий буде, то приїдь, я тобі нового дам».
Та ось попрощався він з кумом і кумонькою й сіл на віз, і свиснув тільки, Серко як покотить, так шапки йому на голові не удержати! Їде він повз ту гору, на якій залишена була його кінь: уся у сіні коштує, так що не видне, де вона є. Викопав він кінь із сіна, прив'язав її позаду за віз і приїхав додому. Впустив Серка на двір, а діти біжать, зустрічають батька: «Тато, тепер у нас хліба багато, ми не будемо тепер плакати!»
Він заходить у сіни й бачить, чотири лантухи борошна принесені. Та зайшов він у хату: і по всіх по лавошникам напечене багато хліба. А гроші свої, які привіз від кума, забрав у комору.
Та ось приїжджає його багатий брат. «Піду, - говорить, - сведаю, чи продав брат пшеницю-те?» Приходить до брата. Брат сердитий на нього. «Що, як твій видобуток?» — запитує бідняк багатого брата. «Погано, - говорить, - брат, увесь хліб привіз назад назад. Ніхто жмені не побрав. Ну, а ти як?» — говорить. «Я продав усі добре. Ось що, брат: дай - до ти мені мірки».- «А чого тобі міряти?» — «Так хліба привіз небагато». Тоді багатій намазав дно мірки сіркою й дав біднякові. Та ось бідняк прийшов додому й став міряти гроші заходом. Та наміряв він чотири заходи золота, і наміряв чотири заходи срібла, і наміряв він п'ять заходів міді.
Та ось тепер став бідний брат багатієм, а багатий бідняком.