Жив-Був бідняк чеботарь, нічого за душею не було, і пішов він на вигадки; попросив товаришів прийти з ранку на свій пустир з лопатами так носилками й обіцяв їм за те виставити на останні гроші цебро горілки, і почали вони на вулиці рови копати. Побачив те багатої купець і став запитувати бідного: «Що він робить?» А хлопець у відповідь: «Прагну будинок кам'яний ставити, отож рови копаю».
Купець повірив. На інший день посватався хлопець за купецьку дочку. Купець зрадів: « У нього, вити, — думає, — гроші є». Та видав за нього свою Машу. А Маша була куди хитра. Бачить, що у чоловіка немає нічого, і здумала поправитися; одяглася у кольорові плаття й пішла гуляти по місту; підходить уводити, увести до ладу монастирю, бачить — коштує у воріт чернець. Вона до нього під благословення. Чернець благословив, та й поласився на бабу: «Навіщо, — говорить, — мила, сюди зайшла?» — «Так що від вас, батько святий, приховаєш, а від бога-те немає; по правді сказати, погуляти хочеться...» — «Ну, це нічого. Прагнеш чи із мною познайомитися?» — Маша відповіла, що не ладь із ним знайомство звести, коли дасть за те сто рубльов, оголосила йому свою квартиру й веліла приходити ввечері. Повернувши додому, розповіла про усе чоловікові, села під віконечко й чекає гостя.
Як тільки стемніло, а чернець вуж отут. «Ах, це ви, душенька! - зустрічає його Маша. - Подаруйте сюди!» Впустила його у кімнату. Чернець зняв свій клобук і рясу, побрав Машу, посадив до себе на коліна. - «Постійте, — говорить Марья Гаврилівна, — віддайте наперед, ваше преподобіє, рядні гроші». Чернець вийняв гроші й віддав сто рубльов. Господарка побрала, а чоловік підійшов отут до дверей і давай кричати сердито: «Агов, шкіра! Відмикай дверей!» Чернець злякався: «Що таке?» — «Ах, милушка, адже це мій хазяїн прийшов, так ніяк ще п'яний». - «Ох, куди ж я-те подінуся?» — А у чеботаря стояла більша діжка, у якій мочив він шкіри; Марья Гаврилівна посадила туди ченця й закрила кришкою; потім, відімкнули двері й впустили чоловіка. Він увійшов і закричав: «Що, курва, намочила ль шкіри?» — «Намочила, голубчик!» — «Брешеш». - «Так хоч сам подивися». Він підняв кришку, заглянув у діжку й заревів. «Це що за чорт сидить?» — Схопив ченця за волосся, витягся з діжки й ударив про підлогу, так таке міцно, що з нього й дух геть. Що отут робити? Побрав мертве тіло й поклав поки у підпілля.
На інший день Маша нарядилася й пішла знову прогулятися, дійшла до монастиря, зустріла іншого ченця й того до себе на ніч підмовила. Прийшов святий батько у гості й тільки було праг розговітися, як чоловік у двері застукав. Чернець із переляку під піч схоронився, де лежали старі колодки. Увійшов чоловік у хату: «Ну, що, шкіра, знайшла мої колодки?» — «А я тобі що за слуга! Шукай сам, коли треба». Він побрав свічку, заглянув під грубку, побачив монашьи ноги: «Це що за ноги?» Схопив ченця, витягся, ударив про підлогу й убив до смерті, а вбивши, сховав у підпілля.
На ті гроші, що дружина побрала з гостя, купили вони провина й закусок і бенкетували собі, як ні у чому не бувало.
На третій день Марья Гаврилівна підмовила третього ченця, побрала з нього сто рубльов і заховала у піч. Чоловік увійшов у хату, і просить у дружини поїсти. А вона говорить: «Що є у печі, те й на стіл мечі!» Чеботарь відкрив заслінку й закричав: «Це що за гусак у печі?» Витягнув ченця за довгі патли, ударив про підлогу, убив до смерті й кинув у підпілля. Після того думає він собі: «Куди ж я їх запроторюю?» Побрав три рублі грошей і пішов у шинок, а там у той час п'яниця Тимошка Розгардіяш. Стали вони разом пити так гуляти; випили цілий штофа. Тимошка просить приятеля: «Побери ще полштофа». - « Як же? За що тебе напувати-те?» — «Усім заслужу! Тільки накажи». Чеботарь купив йому полштофа, вивів його у сіни й говорить: « Треба-Де знести мертвого ченця; заліз до мене у голбез, так там і окачурился». - «Бач його лісовик заніс куди! Так добре, — говорить, — усе зроблю».
Пішли вони додому; уночі звалив Тіма ченця на плечі й поніс у воду; прилучилось йому йти повз монастир; близько воріт коштує придверник і окликає: «Хто йде?» — «Чорт», — відповідає Тіма. «Кого несе?» — «Ченця!» — «Ахти, яке лихо! Так куди ж він несе?» — «У воду». Придверник побіг до настоятеля з доповіддю: «Ваше преподобіє, чорт-де ченця відніс!» Настоятель відгородив себе хрестом: «Що ти, дурень, мариш!» — і прогнав його геть. Тіма встигнув уже кинути одного мерця у воду й відвертав до чеботарю. «Ну, — говорить, — обробив справу, зніс ченця». - «А це що?» — відповідає йому чеботарь і показує на іншого ченця; він витягся його з підпілля. Тіма давай пхати мерця ногами: «Ах ти, диявол довгогривий, раніше мене встигнув назад прибігти!»
Схопив його за плечі й потяг знову тою же дорогою. Монастирський воротар знову запитав Тимошку, одержав колишні відповіді й побіг знову з доповіддю до його преподобія. Настоятель діву давався й велів перерахувати ченців. Перерахували — трьох як їсти бракує. Настоятель міцно зніяковів, побрав хрест у руки, велів ченцям підняти ікони й обходити монастир хресним ходом. Треба ж відстоювати себе від нечистої сили. Поки усе це готувалося, Тіму довелося стягнути у воду третього мерця: «Бач — говорить Тіма, — ти усе з води бігаєш? Так я ж ухитрюся, зв'яжу тебе веревкою по руках і по ногах, либонь у вирі залишишся».
Поплутав мерцеві руки й ноги, стяг міцно-преміцно, випила склянка-інший вина й поніс до ріки. Іде повз монастир, а назустріч йому сам настоятель і ченці, із хрестами, образами й хоругвиями, тягнуться вереницею й співають псалми: «Хто йде?» — запитує знову воротар. - «Чорт!» — «Що несе?» — «Ченця!» — «Куди?» — «У вир!» Ченці злякалися, покидали хрести й образа й пустилися — хто куди потрапило. А Тіма їм навздогін: «Ось я до вас доберуся! Лови їх! Тримай їх!» Тем справа й скінчилася.