Жив-Був купець досюль, було у нього три дочки. Заманулося йому за море поторгувати з'їздити. Він дочкам скорчив усім по спокою, а дверей на вулицю не прорубав, ходу не зробив, щоб не ходили никуди. Болиша дочи батькові говорить: «Побери мою сорочку беленьку; якщо я зле заживу, то нехай моя сорочка почернее». Середня дочи скаже: «Батюшко, побери мої порточки білі; якщо зле заживу, так нехай мої порточки почорніють». Меньша дочи скаже: «Батюшко, побери мою хусточку білий; якщо зле заживу, так нехай моя хусточка почернее».
Після цього батько й з'їхав.
Провідав царський син, прийшов до більшої сестри під віконце, сокрутился у нище плаття старим: «Голубонька, створи милостиню заради Христа». Вона побрала гороху пясь, кинула за віконце. Він сбирал, сбирал по горошеньке, до ночі досидів. «Голубонька, пусти ночувати заради Христа, - скаже, - якщо не пустиш, я змерзну, тобі лихо будячи».- «Пустила б ночувати, добра людина, так дверей ні, непокуда пустити».- «Спусти рушник у віконце, я по рушникові вистану». Вона рушник спустила за віконце, він і вистал по рушникові, на грубку пробрався.
Вона вечеря зібрала на стіл, страву прибрала, поклала дві тарілки, дві качани, дві ложки. «Мабуть, добра людина, вечеряти із мною». Він вийшов із грубки у червоній сорочці. «Такої дурень, - вона говорить, - негідник, едаку підлість ти зробив!» Ну, сіл вечеряти з нею. Повечеряли. Вона постельку постелила, він спати ліг на постельку на ейну. Ну, вона зі стола обрала, спати лягла з ним, та й ніч проспали. Вона говорить йому: « До мене зайшов уночі, так зайди до іншої сестри на другові ніч».
Він на інший день прийшов, тим же манером у іншої сестри милостиню просить під віконцем. Так само у віконце вистал, ночував у іншої сестри. Ну, вона й говорить: « До нас, до двом сестричкам, зайшов, так зайди й до третьої на третю ніч».
Він на третій день прийшов до третьої сестри під віконце, та теж гороху пясь за віконце кинула; сбирал, сбирал, до ночі досбирал. «Пусти, голубонька, ночувати заради Христа».- «Непокуди пустити, дверей ні, пустила б, так...» — «Рушник спусти, я по рушникові вистану», - скаже. Ну, вона рушник спустила. Він вистал по рушникові у віконце. Постельку постелила, вечеря зібрала на стіл — страва. «Мабуть, добра людина, вечеряти із мною». Вийшов із грубки у червоній сорочці. «Такої дурень! - вона йому пользевать стала.- Підлість зробив, забрався до ночі до мене!» Сіли, повечеряли, він на постельку спати ліг на ейну. Вона зі стола обрала, побрала клубочок шовку, села під віконце, край віконечка відчинила, клубочок повертала, повертала, клубочок упав за віконце. «Іван-царевич, скочи: клубочок упав за віконце». Він скочил у одній сорочці, босий: «Спусти рушник, я сходжу за клубочиком за віконце». Він за віконце пішов по рушникові. Вона рушник зірвала, віконце замкнула, спати лягла. Він проситься за віконцем, що: «Спусти мене або дай мої чоботи так платтячко викинь», - говорить. Вона лягла, не розмовляє більше. Ну, він потявкал, потявкал так сшел.
Після цього став ходити до інших сестричок, до тієї так іншої ходити. Походжав, походжав, вони й понеслися. Несли, несли так по хлопцю народили. Ну, він, цей царський син, боляче гневался отут усе, що не може до третьої зайти (у роздум такому, не може ись нічого). Вони несли, несли, сестрички, по хлопцю народили. Приходять до сестри тієї: «Сестриця, ми народили по хлопцю». Вона побрала, накрутилася (це менина-те сестра) бабою, побрала дитину, у пазуху клала, іншого у другові, пішла до царя у будинок просити. Приходить туди, його-те будинку не трапилося, який ходив-те до них. Вона й просить милостиню; у його матері попросила, а мати й говорить їй: «Не чи знаєш, бабуся, чого-небудь такого: у мене синчто-те не здоровий, мало їсть; я так уважаюся, що він не здоровий, чи що». Вона говорить матері: «Проведи мене, що де він спить, у його спальню, я вважаюся, так і буде здоровий». Ну, мати її й проводила, цю бабу, у спальню. Вона побрала дитину, вийняла з пазухи, іншого з іншої, поклала на постелю й закутала, сама зі спальні геть. Говорить матері: «Прийде син додому, ти скажи йому, вели йому спати леччи у спальні, так він здоровий буде».
Він і приходить додому. Мати говорить синові: «Годувальник, мабуть ляж у спальню; бабуся була, поладила там, я веліла їй». Ну, він пішов у спальню, прийшов, відкинув закутку, там дві діти! Він злякався, приходить до матері: « Мабуть - До подивися, - говорить матері, - како баба чаклунство залишила». Мати приходить туди, говорить синові своєму: «Дитятко, про це ти не журися, пущай начебто мій хлопці, я їх народила; мої».
Після цього купець приїхав додому — до меншої дочки. Ну, а ті провинилися, больша так середня, а мениша прожила на честі. Царський син довідався, що купець додому приїхав. Він усе турбувався, що він нічого не міг зробити із цією дівицею. Удумал він, що її заміж побрати, послав сватовей до купця сватати цю дівицю. Сватовья приходять до батька, говорять, що ось... Купець приходить до дочки, спрашиват: «Дочи, ось царський син сватат, так чи підеш?» Вона говорить, що, татенька, я волі твоєї не віднімаю; якщо видаси, так піду, по а тільки просить строку на рік у батька поправитися у справах своїх. Батько говорить сватовьям, що дочи просить строку на рік. Сватовья говорять, що довго отак на рік, не відкладемо ми на естолько часу. Вона говорить: «Татенька, хоч на півроку». Батько говорить сватовьям; сватовья говорять, що довго. «Ну, хоч на місяць», - дочи говорить батькові. На місяць погодилися сватовья.
Ну, вона батькові наказала купити білого борошна так меду. Батько й купив. Вона стала робити ляльку з меду так із пшоняного борошна із себе розміром. Последня тиждень приходить до місяця - те, у їй лялька не готова ще. Вона поспешилась робити й приготувала на той час ляльку.
Місяць скінчився, вони стали весілля відіграти. Вона ляльку цю веліла покласти у скриню. Так говорить там приставницам, які з нею туди походять: « Як ми туди приїдемо, куди нам постелю постелють спати, так під ліжко скриню покладете».
Весілля зіграли, обвінчалися так приїхали туди додому, до панувати-те. Ну, там бенкетували, так були вдома там, отпировали, їх спати відвели у спальню. Вони спати лягли, усе вийшли, їх спати залишили, поклали. Він став їй говорити: «Ну, ти що нонь сама собі думати? Як ти треба мною надсміялася, - мене за віконце спустила, вікно замкнула та й мені не дала ні чобіт, ні плаття?! Иунь що ж собі думати? Тепер я тобі голову прагну зрубати».- «Іван-царевич! Я твоя так воля твоя: що прагнеш, то й роби».
Пішов у інший спокій за шаблею, вона з ліжка скочила, скриня зірвала з - під ліжка, ляльку вийняла зі скрині, на ліжко кинула, сама у скриню села. Він з ходу расшел-ся, шаблею теснул по ляльці: крохотки полетіли у усі сторони, йому крохотка у рота прилетіла. Він і став кайко-вать: «Такої я дурень, що я зробив! Однієї ночі не проспав, кака вона була солодка!» Кайкует коштує, став жалувати, що не проспав однієї ночі, нікуди б не пішла! Вона тихенько там і заговорила: «Іван-царевич, дай тую заповідь, щоб більше вічно не торкнути мене, я з одного разу оживу ще». Він: «Дугаанька! Оживи тільки, вічно не трону більше». Вона говорить: «Зламай шаблю, кинь за окош до». Він пішов шаблю ламати. Вона зі скрині й вийшла, ляльку у скриню кинула, сама на ліжко.- Він прийшов, ви дит, що вона живаючи, зрадів, ліг спати з нею, побрав обіймати так цілувати, і нонь живуть добре.