Ось, знашь, була яка справа, скажу твоєму здоров'ю. Ось, не у гнів твоєї милості, до мовлення сказати, як ми теперича, з тобою, раскалякались проміж себе двоє нашої братьи мужичков, беднеющие-пребеднеющие. Від Жив абияк, колотився всіма неправдами, гаразд був, знашь, на обмани, і приворнуть його була справа, а іншої - від, слишь, ішов по правді, якби працями вік прожити. Ось цією справою-те вони й заспорили. Від говорить: краще жити кривдою; а іншої- від говорить: кривдою століття прожити не зможеш, краще жити як не їсти, так правдою. Ось сперечалися вони, сперечалися, ніхто, знашь, не переспорив.
Ось і пішли вони, братик мій, на дорогу. Пішли на дорогу й розв'язали запитати до трьох раз, хто їм назустріч потрапить і що на це скаже. Ось вони йшли-ішли, братик мій, і побачили — панський мужик оре. Ось, знашь, і підійшли до нього. Підійшли й говорять: «Бог на допомогти тобі, знайомий. Дозволь ти наша суперечка: як краще жити на білому світлі — правдою або кривдою?» — « Ні, слишь, братики! Правдою вік прожити не зможеш, кривдою жити вольготней. Ось і наша справа: бесперечь, слишь, у нас добродії віднімають дні, працювати на себе колись; через неволю прикинешся, начебто що попритчилось — хворість, знашь, знайшла; а сам меж цим часом-те у лісочок з'їздиш по дровици, не вдень, так уночі, коли їсти заборону». - «Ну, слишь, моя правда», — говорить криводушний- від правдивий-те.
Ось пішли знову по дорозі — що скаже їм іншої. Ішли-Ішли й видают: їде на парі у візку з кибиткою купець. Ось підійшли вони до нього. Підійшли й запитують: « Зупинися-но, слишь, на годинку, не у гнів твоєї милості, про що ми тебе запитаємо. Розв'яжи, слишь, наша суперечка: як краще жити на світі — правдою алі кривдою?» — « Ні, слишь, хлопці! Правдою мудро жити, краще кривдою. Нас обманюють, і ми, слишь, обманюємо». - «Ну, слишь, моя правда», — говорить знову криводушний - від правдивий-те.
Ось пішли вони знову по дорозі — що скаже третій. Ішли-Ішли, ось і бачать: їде піп назустріч. Ось вони підійшли до нього. Підійшли, знашь, до нього й запитують: « Зупинися-но, батька, на годиночку, розв'яжи ти наша суперечка: як краще жити на світі — правдою алі кривдою?» — «Ось знайшли про що запитувати. Звісно справа, що кривдою. Яка нонче правда? За правду, слишь, у Сибір догодиш, скажуть — кляузник. Ось хоч приміром, говорить, сказати вам не збрехати: у приході-те у мене разі десята частка на дусі-те буває, а звісно справа, ми всіх записуємо. Зате й нам повольготнее; ин раз добре й молебень замісце обідні». - «Ну, слишь, — говорить криводушний - від правдивому- те, — ось усе говорять, що кривдою краще жити». - « Ні, слишь! Треба жити по-божу, як бог велить. Що буде, то й буде, а кривдою, слишь, жити не прагну», — говорить правдивий - від криводушний-те.
Ось пішли знову дорогою разом. Ішли-Ішли, — криводушний - від усяко зуміє до всіх приладжуватися, скрізь його годують, і калачі у нього є, а правдивий - від де водиці вип'є, де попрацює, його за це нагодують, а той, знашь, криводушний - від усе глузує з нього. Ось раз правдивий - від попросив шматочок хлібця у криводушного-те: «Дай, слишь, мені шматочок хлібця!» — «А що за нього мені даси?» — говорить криводушний. «Якщо що бажаєш — побери, що у мене є», — говорить правдивий - від. «Дай око я тобі виколю!» — «Ну, виколи», — він йому говорить. Ось цією справою-те криводушний - від і виколов правдивому-те око. Виколов і дав йому маленько хлібця. Той, слишь, стерпів, побрав шматочок хлібця, з'їв, і пішли знову по дорозі.
Ішли-Ішли, — знову правдивий - від у криводушного-те став просити хлібця шматочок. Ось, знашь, той знову по-різному став над ним насміхатися. «Дай, слишь, інше око я тобі виколю, ну, дам тоді шматочок». - «Ах, братик, пошкодуй, я сліпий буду», — правдивий - від просив його. « Ні, слишь, зате ти правдивий, а я живу кривдою», — криводушний- від ньому говорив. Що робити? Ну, так тій справі й бути. «На, виколи й іншої, коли гріха не боїшся», — правдивий - від говорить криводушний-те. Ось, братик мій, виколов йому й іншої - від очей. Виколов і дав йому маленько хлібця. Дав хлібця й залишив його, слишь, на дорозі: «Ось, стану я тебе водити?» Ну що робити, сліпий з'їв, знашь, шматочок хлібця й пішов потихеньку навпомацки з паличкою.
Ішов-Ішов абияк і збився, слишь, з дороги й не знає, куди йому йти. Ось і почав він просити бога: «Господи! Не залиши мене, грішного раба твого!» Молився, слишь, молився, ось і почув він голос; хтось йому говорить: «Іди ти праворуч. Як підеш праворуч, прийдеш до лісу; прийдеш до лісу — знайди ти навпомацки стежку. Знайдеш, слишь, стежку, мабуть ти по тій стежці. Підеш по стежці, прийдеш на гремячий ключ. Як прийдеш ти до гремячему ключу, умийся з нього водою, випий тієї води й намочи нею ока. Як намочиш ока, ти, слишь, прозреешь! Як прозреешь. мабуть ти нагору по ключу тому й побачиш великий дуб. Побачиш дуб, підійди до нього й залізь на нього. Як залізеш на нього, дочекайся ночі. Дочекаєшся, слишь, ти ночі, слухай, що будуть говорити під цим дубом нечисті парфуми. Вони, слишь, отут злітаються на токовище».
Ось він абияк добрішав до лісу. Добрішав до лісу, полазив-полазив по ньому, напав абияк на стежку. Пішов по тій стежці, дійшов до гремячего ключа. Дійшов до ключа, знашь, умився водою. Умився водою, випив і примочив ока. Примочив ока й раптом побачив знову світло божий — прозрів. Ось як прозрів — і пішов, слишь, нагору по тому ключу. Ішов-Ішов по ньому ось і бачить великий дуб. Під ним усе втоптане. Ось він вліз на той дуб. Вліз і дочекався ночі.
Ось, слишь, почали під той дуб злітатися з усіх боків біси. Зліталися, зліталися, ось і почали розповідати, де хто був. Ось один біс і говорить: «Я, слишь, був у такий-то царівни. Ось, десять років її мучу. Усяко мене виганяють із неї, ніхто мене не зможе вигнати, а вижене, слишь, той, хто ось у такого-те багатого купця дістане образ смоленської божої матері, що у нього на воротах у кіоті вправлений».
Ось ранком, знашь, як усі біси розлетілися, правдивий - від сліз із дуба. Зліз із дуба й пішов шукати того купця. Шукав, шукав, абияк знайшов його. Знайшов і проситься працювати на нього. «Хоч рік, слишь, пророблю, нічого мені не треба, тільки дай мені образ божої матері з воріт». Купець, знашь, погодився, прийняв його до себе у працівники. Ось працював він у нього що не є сечі цілий рік. Проробивши рік, він і просить той, знашь, образ. Ось купець, слишь: «Ну, братик, задоволений я твоєю роботою, тільки жалко мені образа, побери краще гроші». - « Ні, слишь, не треба грошей, а дай мені його по угоді». - « Ні, слишь, не дам образ. Пророби ще рік, ну, так і бути, тоді віддам тобі його». Ось цією справою - те, знашь, правдивий - від мужик працював ще рік. Ні дня, ні ночі не знав, усе працював, такий, слишь, старанний був.
Ось проробив рік, знову, знашь, став просити образ божої матері з воріт. Купцеві, слишь, знову жалко і його відпустити й образ - від віддати. « Ні, слишь, краще я тебе скарбницею нагороджу, а коли прагнеш, то попрацюй ще рік, ну, так віддам тобі образ». Ось так тій справі й бути, знову став працювати рік. Працював ще пущі того, знашь, усім напрочуд, який був роботящий! Ось проробив і третій рік. Проробив і знову, знашь, просить образ. Ось купець, робити нема чого, зняв образ із воріт і віддав йому. «На, побери образ і ступай з богом». Напоїв-Нагодував його й грішми, слишь, нагородив дещицю.
Ось цією справою - те, знашь, побрав він образ смоленської божої матері. Побрав його й повісив на себе. Повісив на себе й пішов, слишь, до того паную царівну лікувати, у якої біс - від мучитель сидить. Ішов-Ішов і прийшов до того паную. Прийшов до царя й говорить: « Я-Де вашу царівну вилікувати, слишь, зможу». Ось цією справою-те впустили його у хороми царські. Впустили й показали йому ту скорбну царівну. Показали царівну, ось він запитав, знашь, води. Подали води, ось він перехрестився. Перехрестився й три земні уклони поклав — знашь, помолився богу. Помолився, слишь, богу, ось і зняв із себе образ божої матері. Зняв його й з молитвою три рази у воду вилучив. Вилучив, знашь, і надяг його на царівну. Надяг на царівну й велів їй тою водою вмиватися. Ось цією справою - те, як вона, матінка, надягла на себе той образ і, знашь, умилася тою водою, раптом з неї недуга - від, вража-те нечиста сила, клубом вилетів геть. Вилетів геть, і вона, слишь, стала здорова як і раніше.
Ось цією справою-те казна-як усе обрадувалися. Обрадувалися й не знали, чим нагородити цього мужичка. Та землю, слишь, давали, і вотчину обіцяли, і платня велика клали. « Ні, слишь, нічого не треба!» Ось царівна-те й говорить цареві: «Я заміж за нього йду». - «Добре», — цар - від сказав.
Ось цією справою - те, слишь, і повінчалися. Повінчалися, і став наш мужик ходити у одежі царської, жити у царських хоромах, пити - є всі й на усе заодно з ними. Жив-Жив і принаторел до них. Ось як принаторел він до них, і говорить: «Пустите мене на батьківщину; у мене, слишь, є мати, бабуся бідна». - «Добре, — царівна, знашь, дружина-то його, сказала. - Поїдемо разом».
Ось і поїхали вони разом, удвох із царівною. Коня - Те, одежа, коляска, збруя — усе царське. Їхали, їхали й під'їжджають вони, слишь, до його батьківщини. Під'їжджають до батьківщини, ось і попадається назустріч їм той криводушний, що, знашь, сперечався-те з ним, що краще жити кривдою, чому правдою. Іде, слишь, назустріч; ось правдивий - від царський син і говорить: «Здраствуй, братик мій», — називає його, слишь, по імені! Тому, знашь, у дивину, що у колясці такий знатний пан його знає, і не довідався його. «Пам'ятаєш, ти сперечався із мною, що краще жити кривдою, чому правдою, і виколов мені ока? Це я самий!»
Ось, знашь, він здрейфив і не знав, що робити. « Ні, не бійся, я на тебе, слишь, і не гніваюся, а бажаю й тобі такого ж щастя. Ось мабуть ти у такий-то ліс, — знашь, навчає його, як його бог навчив. - У тому лісі побачиш ти стежку. Мабуть по тій стежці, прийдеш ти до гремячему ключу. Напийся, слишь, з того ключа води й умийся. Як умиєшся, мабуть ти нагору по ключу. Побачиш там ти великий дуб, влізь на нього й просидь усю ніч на ньому. Під ним, слишь, токовище нечистих парфумів, і ти слухай і почуєш своє щастя».
Ось, знашь, криводушний - від по його слову, як по-писаному, усе це зробив. Знайшов ліс і ту стежку. Пішов по стежці й прийшов, слишь, до гремячему ключу. Напився, знашь, і умився. Умився й пішов нагору по ньому. Пішов нагору й побачив великий дуб, під ним усе втоптане. Ось він заліз на цей дуб. Заліз на дуб, знашь, і дочекався ночі. Дочекався ночі й чує, як з усіх боків зліталися на токовище нечисті парфуми. Ось як злетілися — і почули за духом його на дубі. Почули, знашь, за духом і розтерзали його на дрібні частини.
Так тем, слишь, ця справа й покончилось, що правдивий - від став царським сином, а криводушного-те загризли чорти.