Шукав юнак собі наречену. Знайшов гарну дівчину, пішов до неї свататися. Дівчина стіл накрила, повне блюдо винограду перед гостем поставила. Побрав юнак гроно винограду й ненавмисно упустив її на землю. Розгубився він: Як же бути? Підняти гроно чи ні? Не підніму — скаже, що занадто гордий, підніму — скаже, що жадібний, навіть із землі виноград їсть.
Підняв Усе-таки юнак виноград, поклав на блюдо й став їсти.
Сказала дівчина батькові:
- Я не вийду за нього заміж, він такий жадібний, що підняв із землі гроно винограду і їсть його. Батько дівчини передав юнакові:
- Моя дочка не прагне виходити за тебе заміж.
- Не прагне так не прагне, справа її, — попрощався юнак і виїхав.
Розповів він рідним про сватанні. Але про себе розв'язав будь-що-будь добитися цієї дівчини.
Переодягся юнак гусепасом, прийшов до батька дівчини й найнявся гусаків пасти.
Пройшов рік. За цей час дівчина полюбила гусепаса. Одного разу прийшла вона до юнака зі сльозами на очах і сказала:
- Відвези мене куди прагнеш. Батько довідається, що я чекаю від тебе дитину, уб'є нас обох.
- З радістю відвезу, чому б і ні, — погодився він. Мати таємно спорядила дочку у дорогу, і пустилися молоді у шлях. Привів юнак дівчину до себе додому, залишив її у дворі чекати, а сам увійшов у будинок, привітався з батьками.
- Синок, веди у будинок наречену. Що ж ти її залишив на вулиці?
- Ні, батько, зарано, я ще повинен помститися їй за гроно винограду.
Вийшов юнак у двір, а дружина сидить із вузликом і чекає:
- чи Знайшов ти у цьому будинку роботу?
- Так ось халупу нам дали, буду тут гусепасом.
Щодня юнак досита їв у батьківському будинку, а залишки приносив дружині.
А дружина-те не знає, хто її чоловік насправді, думає, що він гусепас.
Повернувся якось увечері чоловік додому й говорить дружині:
- Господарка веліла тобі завтра прийти допомогти їй хліб пекти.
Дружина відповіла:
- Як же я піду — така обірвана, брудна?
- Яка є, така й сходь, — велів чоловік. - Коли будеш робити гереки, одна грудка непомітно поклади за пазуху. Принесеш — спечемо його й поїмо.
Ранком устала дружини, пішла пекти хліб. А чоловік заздалегідь переодягся у багатий одяг і расхаживает по будинкові.
Подивилася дружина по сторонах: усе зайняті справою — і сховала потихеньку за пазуху грудка тесту.
Запитав юнак матері:
- Матінка, кому ти доручила пекти хліб? Ця брудна обідранки й дивиться - те, начебто щось украла.
- Так ні, синок, нічого вона не украла, просто соромлива дівчина.
Раптом юнак підійшов до бідної дівчини, сунув руку їй за пазуху й витяглася нещаслива грудка тесту. З ганьбою вигнав він нещасну з будинку.
Та повернулася вона у свою халупу ні із чим. Прийшов чоловік увечері додому й першою справою запитав:
- Де герек?
Розповіла вона йому про те, що трапилося,. А він прикинувся, що не повірив, і побив її.
Пройшло якийсь час, прийшов час дружині родити. Та бог подарував їм хлопчика.
Три дні дружина аги кормила свою невістку досита. На четвертий день син сказав матері:
- А тепер, матінка, я сам приготую їй їду, а ти віднесеш.
Одну тарілку він наповнив ошурками, другу — вугіллям, а третю — срібними монетами.
Віднесла усе це дружина аги, мовчачи поставила тарілки перед невісткою й вийшла.
Подивилася та на тарілки й заплакала. Отут увійшов чоловік і запитав дружину:
- Що трапилося, чому ти плачеш?
- Подивися, що мені принесла сьогодні дружина аги. До чого це, не зрозумію.
- Дружина аги прагла дати тобі зрозуміти, — почав чоловік, — що спочатку ти була легковажна й мало що розуміла, як ці ошурки. Потім життя твоя стала чорною, як вугілля. А тепер ти чиста, як ці срібні монети.
Отут дружина зрозуміла, що чоловік помстився їй за гроно винограду. Прийшли батьки юнака, повели невістку у будинок. Та зажили вони у злагоді й спокої.