У одній країні падишах видав указ не запалювати вночі світло й не ходити по місту. Одного разу він розв'язав перевірити, як лю-ди виконують його наказ. Уночі падишах, візир і векабо переодяглися дервішами й непомітно вийшли з палацу. По шляху падишах запропонував:
- Давайте виберемо кожний по вулиці й до ранку походимо по ній. Ранком зустрінемося, розповімо один одному, хто що бачив і чув.
Візир і векабо погодилися, і усе розійшлися у різні сторони.
Іде падишах по вулиці — усюди темно. Хто ж посміє ослухатися наказу, кому не жалко своєї голови? Раптом бачить — у одному будинку світло горить. Постукався. Відкрили двері дівчина, не дівчина, а пери, запросила дервіша у будинок. Дивиться падишах — крім неї так матері-бабусі, у будинку нікого.
- Дочка, — говорить мати, — бог послав нам гостюючи, почастуй його, Принесла дівчина на підношенні яблуко, ніж, небагато солі, пучок голок і мовчачи поклала перед падишахом.
Задумався падишах: Може, у будинку нема чим більше почастувати, крім яблука? Для чого ж голки й сіль?
З'їв він часточку яблука й подякував господаркам. Забрала дівчина зі стола підношення, а потім мати з дочкою побрали ціпка й давай бити падишаха. Відколотили й вигнали його ладь.
- Господи, що це за напасть, піду-но я краще на іншу вулицю, — розв'язав побитий падишах.
Тільки дійшов він до кута, бачить — до цього ж будинку підійшов векабо, постукався. Впустили векиля у будинок, а через якийсь час бачить падишах, і векиля, побитого, вигнали на вулицю.
Пройшла година, два, бачить падишах — візир у той же будинок стукається. Дівчина запросила його у будинок.
Нехай поки падишах чекає, коли побитого візира виженуть із цього будинку.
А у будинку мати говорить:
- Дочка, бог послав нам гостюючи, почастуй його.
Принесла дівчина на підношенні яблуко, ніж, голки й сіль, мовчачи поклала перед дервішем і відійшла.
Візир розрізав яблуко на часточки й у кожну застромив по голці, а зверху посипав сіллю.
Отут дівчина почастувала візира як випливає: принесла хліб, м'ясо, фрукти. Потім піднялися вони у кімнату красуні й до ранку віддавалися пещенням.
Зустрів ранком падишах візира, здоровішого, веселого, і запитує:
- Ну, візир, розкажи мені, що ти вночі бачив?
- Так протриває життя падишаха, нічого я не бачив, нічого не чув.
- Візир, ти говориш неправду, я велю відрубати тобі голову. - Я нічого не бачив і не чув, — повторює візир.
Розсердився падишах і дав візиру три дні на міркування. Пройшло три дні, а візир упорствует. Тоді падишах велів стратити візира. Довідалися про це люди, побігли на площу дивитися на страту.
Дійшла звістка про страту візира й до красуні.
Переодяглася вона у чоловічий одяг, села на коня й поскакала на площу. Кинула на землю гранат і зникла, тільки її й бачили.
Здивувався падишах, запитав:
- Хто це був?
А візир йому відповідає:
- Падишах, хіба ти не довідався? Це та дівчина, яка побила тебе й вигнала з дому. Тепер я можу відкрити тобі таємницю. Пам'ятаєш, дівчина приносила на підношенні яблуко, ніж, голки й сіль. Вона запитувала: Якщо тебе разрежут на шматки, як це яблуко, будуть устромляти голки й посипати твої рани зіллю, чи будеш ти мовчати? Я обіцяв мовчати. Зараз вона кинула гранат, він розколовся. Це значить, що тепер я ногу відкрити нашу таємницю всьому світлу.
Відпустив падишах візира. Та візир одружився на тій дівчині.