Не стало лісовим звірам спокою від лисиці: одного перехитрить, іншого надує, тут урве для себе ласий шматок, там висміє кого-небудь на потіху всьому лісу.
Не було у окрузі жодного звіра, який не постраждав би від неї. Та ніхто не міг придумати, як провчити негідницю.
Але ось мавпа думала-думала, гримасувала, пихкала й нарешті знайшла спосіб покарати лисицю. Від радості вона перекувирнулась і, зіскочивши з дерева, розповіла про усе зайцеві, що жив під деревом у норі. Той вислухав її й заморгав очима.
А якщо заєць моргає очима, виходить, він не дуже вірить.
- Підемо розшукаємо лисицю, - сказала мавпа.- Ти сядеш у сторонці й побачиш усі власними очима. Мавпа знайшла лисицю, поклонилася їй і запитала:
- Почтеннейшая, чи знаєш ти, що на світі саме смачне? Почув про смачне, лисиця насторожила вуха.
- Саме смачне? Це цікаво, - сказала вона. - Що ж саме смачне? Ти знаєш?
- Тільки сьогодні довідалася, що саме смачне на світі-це кінське м'ясо. Жалко тільки, що його дуже важко добути. Якщо прагнеш спробувати цього мясца, треба спершу зв'язати свій хвіст із хвостом коня...
- А навіщо? - запитала лисиця.
- Якщо кінь не прив'язати, вона втече, не наздоженеш! - відповіла мавпа й тихенько додала:
- Ех, яку я тільки що кінь бачив! Лежить на лузі й спить... Вислухавши мавпу, лисиця спочатку задумалася, а потім прикинулася байдужої:
- Треба ще перевірити, чи так уже це смачно! Ми з тобою поговоримо про цей після, а поки ти нікому ні про що не розповідай!
Та змахнувши своїм довгим хвостом, лисиця втекла. Але втекла-те вона недалеко. Мавпа влізла на дерево й побачила, що лисиця тихенько крадеться по лугу до сплячого коня. Кінь цілий день трудилася, дуже утомилася й тому спала міцно. Лисиця підкралася до неї й обережно зв'язала свій хвіст із її хвостом. А потім вибрала місце пожирніше й упилася зубами у круп коня.
Кінь у цей час бачила солодкий сон, але, відчувши сабоний біль, вона миттю схопилася на ноги й, не розібравши у чому справа, пустилася навскач по полю...
На бігу вона скинула із себе лисицю й поволокла її по траві - адже лисий хвіст був міцно пов'язаний з кінським.
Ай-Я! Це було не так вуж смачно! Лисиця не знала, як урятувати свою шкіру, але й розстатися з розкішним хвостом їй шкода було.
А усе це час за лисицею спостерігала з дерева мавпа. Від радості вона ляскала у долоні й високо підстрибувала на гілці. Стрибала, стрибала, так раптом оступилася й полетіла вниз! Вона так сабоно вдарилася задом про землю, що у неї на цім місці підхопилася більша червона шишка!
Заєць же, дивлячись на усе це, так сміявся, так реготав, що навіть верхню губу порвав.
Ось з тієї пори й донині у мавпи червоний зад, у зайця рвана верхня губа, кінь ніколи не насмілюється спати лежачи й спить тільки коштуючи, а у лисиці на рудому хутрі бурі плями - пам'яті про те, як її кінь тоді по землі протягла.
Нехай ця казка навчить і тебе дечому. Знай, що за зло тобі злом і заплатять.
Про небезпеку й у сні не забувай. Удачі радій у міру, а то можна й оступитися.
Ну, а станеш веселитися - згадай про зайця з порваною губою!