Жив за старих часів бідний старий зі своєю сліпою бабою. Дітей у них не було, тільки собака так кішка. Дружно жили звірі, так і ходили друг за дружкой, як тінь за людиною, і хазяям вірно служили. Піде старий з будинку, вони з бабою будинок стережуть, чужого близько не підпускають. Пущі скарбу берегли старі своїх улюбленців, не били, не лаяли. Із собакою й кішкою жилося їм, бідолахам, не так тужливо.
Пішов якось старий у гори трави вкосити. Іде назад, дивиться — лежить на землі чорна змійка, мабуть, оголодала, з місця рушити не може. Пошкодував старий змійку, сховав за пазуху, пішов своєю дорогою. Прийшов додому, виходив змійку, відгодував. Але ось одного разу говорить їй старий:
- Іди-но ти з нашого будинку, змійка. Рис у нас перевівся, трави більше немає — нема чим нам тебе годувати!
Кивнула змійка головою й говорить:
- Добрий дідусь, якщо б не ти, умерла б я з голоду. Так ось не знаю, як віддячити тебе. Тільки і є у мене що власний хвіст. Побери його, поклади у дерев'яну скриньку й схорони подалі, щоб ніхто чужий не побачив. А як знадобляться гроші, потряси — посиплються із хвоста монети.
Погодився старий. Та тільки відрубав у змійки хвіст, як вона зникла. Поклав старий зміїний хвіст у дерев'яну скриньку, скриньку закопав за кухнею, куди ніхто чужий не заглядав.
Тільки переведуться у старих гроші, викопають вони заповітну скриньку, дістануть зміїний хвіст, потрясуть, на підлогу мідні монети із дзенькотом посиплються. Збере старий монети, відправиться на базар, купить масла, солі, рису, хмизу. Повернеться додому, їду варить. Зварить і розділить на чотири частини: одну — бабі, іншу — собаці, третю — кішці, а четверту — собі. Так і жили вони, не відаючи потреби.
Але ось одного разу постукався до старих бродячий торговець. Боязно йому було одному темної вночі по дорозі йти, ось і попросився заночувати. Впустив його старий.
А на інший день, ще до світанку, пройшов старий тихенько за кухню, дістав зі скриньки зміїний хвіст, потряс його. Та на землю мідяки посипалися. Тільки й чутно: цеян-хуа-лан. Торговець усе це через вікно бачив. Тільки пішов старий з будинку, як він негайно ж підхопився, відкопав дорогоцінну скриньку, сунув у кошик, підняв коромисло й ходу.
Повернувся старий додому, а баба плаче, так так жалібно. Запитує - старий:
- Яке лихо приключилося?
А баба відповідає:
- Скриньку нашу дорогоцінну бродячий торговець відніс!
Не повірив старий:
- Ти що це плетеш, стара? Схоронив я її далеко так глибоко. Як же міг він її знайти? Мабуть, не там ти шукала, де треба.
Сказав так старий і сам за кухню пішов. Шукав-Шукав — нічого не знайшов.
Пригорюнились старий з бабою. Старий важко зітхає, а баба сльозами заливається. Отут саме кішка із собакою знадвору відвертали снідати разом з хазяїнами. А у хазяїв особи сумні, брови хмурі, чують кішка із собакою, що лихо приключилося, а що за лихо — не знають. Подивився на них старий, зітхнув і говорить:
- Відніс лиходій-торговець нашу скриньку. Біжіть скоріше! Наздогнати його треба!
- Біжимо, може, піймаємо його, — сказав собака кішці, — бачиш, як убиваються наші благодійники!
Вискочили вони з будинку й у шлях відправилися. Ідуть, винюхивают усі, виглядають — ніде немає дорогоцінної скриньки. Та розв'язали вони йти до торговця. А будинок його за рікою стояв.
Підійшли вони до ріки, ріка вирує, хвилі на ній піняться. Кішка у грудку скулилася від страху.
- Не бійся, — подбадривает її собака, — як-небудь переберемося на той беріг, я адже вмію плавати. А без скриньки нам краще додому не вертатися.
Побачила кішка, що собака така хоробра, сама расхрабрилась і підхопилася їй на спину. Переплили вони ріку й опинилися у маленькому сільці. Ідуть по сільцю, у кожний двір заглядають, жодного не пропускають. Раптом бачать — коштує у дворі великий будинок, народу сила-силенна, хто у червоному, хто у зеленому, — до весілля готуються. Та визнали вони у нареченому того самого торговця, який у старого ночував.
- Іди у будинок, — говорить собака кішці на вухо, — дізнайся, де схоронив торговець заповітну скриньку. Я б сама пішла, так боюся, примітять мене. А як довідаєшся, відразу біжи за околицю, я буду чекати тебе під вербою.
Кивнула кішка головою, нявкнула, піднялася на дах, з даху прямісінько у двір стрибнула, а знадвору, через маленьке оконце, пролізла у спальню. Шукає кішка заповітну скриньку, усі кути обшарила, ніде немає. Сіла кішка під ліжко й думає, як же їй бути. Раптом бачить — зі скрині, яка у спальні стояв, мишка вилізла. Кинулася на неї кішка, а миша тремтить у котячих лабетах, відпустити просить. Говорить їй кішка з байдужним видом:
- Допоможеш мені у одному справі, відпущу.
- Усе зроблю, цариця кішка, тільки накажи, — пропищала мишка.
- Полезай у хазяйську скриню, подивися, чи немає там дерев'яної скриньки. Якщо знайдеш, швидше тягни сюди.
Залізла миша у скриню, умить витяглася заповітну скриньку й з низьким уклоном передала її кішці. Кішка схопила скриньку й пустилася навтьоки.
Побачив торговець кішку і як закричить:
- Тримаєте кішку! Вона украла скарб! Тримаєте її!
Кинулися люди за кішкою навздогін, а вона через стіну шмиг, тільки її й бачили. Прибігла за околицю, а там її собака під вербою чекає, і рушили вони у дорогу назад. Ідуть не нарадуються. Коли підійшли до ріки, собака суворо-пресуворо наказала кішці:
- Побачиш рибу або рака, дивися, рота не роззявляй, не те упустиш скриньку у воду.
Тепер кішка більше не боялася через ріку плисти. Вона з важливістю сиділа на спині у собаки й уявляла, як стануть її дякувати хазяї. Доплили вони до середини ріки, раптом бачать — рибини у воді граються. У кішки навіть слинки потекли, не витримала вона і як закричить:
- Ой, скільки риби!
Хуа-Ла — це скринька впала у воду й пішла до дна.
- Говорив я тобі, щоб ти рота не роззявляла так помовчувала. Як же тепер бути?
Приплив собака з кішкою до берега, кішку залишила, а сама на середину ріки відвертала. Насилу витяглася з води дорогоцінну скриньку.
Утомився собака, присіла відпочити, ока закрила й не помітила, як задрімала. А кішка тим часом схопила скриньку й побігла додому.
Побачив старий, що кішка скриньку принесла, зрадів, кинувся до баби, щоб добру звістку її повідомити. Та стали вони навперебій розхвалювати кішку: яка вона спритна так моторна. Відкрив старий скриньку, дістав зміїний хвіст, труснув — на підлогу мідні монети посипалися, дзенькають. Накупив старий усякої всячини, приготував різні смачні страви, став кішку пригощати. Сіла кішка зручніше, але не встигнула за їжу прийнятися, як бачить — біжить собака.
- Ах ти, дармоїдка! Тільки й знаєш, що черево набивати! - накинувся на неї хазяїн.
А кішка знай уплітає. Хоч би слівце вимовила. Так хотілося собаці попити так поїсти, але нічого смачного їй не дісталося, довелося задовольняти залишками супу й рису.
З тих пір зненавидів собака кішку. Як побачить, відразу норовить схопити за горло.
Так і пішла у них ворожнеча.