Був у однієї жінки дурний чоловік. Нічого робити не вмів, за що не візьметься, усе у нього криво так навскіс.
Послала його якось дружина до родичам ткацький верстат побрати. Іде він назад, притомився, сіл у дороги відпочити. Від нудьги прийнявся верстат розглядати. Розглядає й думає: «Чого це я тебе на собі тягну, коли у тебе чотири ноги? Ступай-но сам, швидше мене прийдеш».
Поставив він верстат посередині дороги, сам додому пішов.
Відвертав, а дружина про верстат запитує.
Відповідає дурень:
- Сам прийде. У нього чотири ноги.
Говорить йому дружина:
- Що ти, що ти, хіба може верстат ходити, ноги-те у нього дерев'яні! Біжи скоріше назад!
А отут надворі темніти стало, і розв'язав дурень ранком сходити.
Пішов він на інший день за верстатом, дивиться — а верстат від роси весь мокрий.
Говорить дурень:
- Бідолаха! Аж спітнів, так поспішав.
Сказав так дурень, побрав верстат, додому поніс.
Іншим разом виткала дружина полотно, веліла дурневі на базар знести.
Іде дурень по дорозі, дивиться: два стовпи коштують. А дурень ті стовпи за людей прийняв і давай кричати:
- Агов! Кому полотна?
Стовпи, саме собою, мовчать.
А дурень знову кричить:
- Полотно купите!
Підійшов він до стовпів, поклав полотно й говорить:
- Ось вам полотно, давайте гроші!
Неподалік коза ходить, бекає: ме-е-е!
А дурневі почулося: « Не-Ет!»
Говорить дурень:
- Сьогодні не одержу, завтра прийду!
Сказав так і пішов додому.
Запитує дружина:
- Кому полотно продав?
Відповідає дурень:
- Двом хлопцям. Дивовижні якісь! Коштують у дороги, мовчать. А як про гроші запитав, відразу « не-ет» говорять.
Випитала про усе дружина, зміркувала, у чому справа, послала його назад скоріше полотно принести.
Прийшов дурень до стовпів, а вузла з полотном немає.
Раптом дивиться — іде по дорозі народ, сила-силенна, усе у біле одягнені, ховають когось.
Подивився дурень, подумав, що це вони його полотно украли, і давай кричати:
- Віддайте моє полотно, не те всіх поб'ю!
Почули це люди, підбігли до дурня, поколобродили.
Відвертав він додому, дружині поскаржився, а вона й говорить:
- Дурень! Адже це ти похорон бачив. Допоміг би їм труна нести, вони б тебе не побили, спасибі сказали.
- Добре, — відповідає дурень, — наперед розумній буду.
Сказав він так, прогулятися пішов.
Дивиться дурень — несуть писаний паланкін носії, і як закричить:
- Агов ви! Дайте я вам труну допоможу донести!
Почули це носії, побили дурня.
Відвертав він додому, плаче, а дружина посміюється:
- Ну й безглуздий же ти! Весільний паланкін за жалобні носилки прийняв, треба було посміхатися й у долоні ляскати.
Відповів дурень:
- Наперед розумній буду, — і ліг спати.
Вийшов ранком на вулицю, дивиться — у сусідів будинок загорівся. Побіг подивитися. Подобається дурневі, як полум'я палахкоче, запосміхався він і ну ляскати у долоні так пританцьовувати.
Знову його поколобродили.
Іде він додому, голосить:
- Бєдний я, нещасний, усе-те мене б'ють, нікому догодити не можу.
Почува дружина, аж руками сплеснула й говорить:
- Дурень ти, дурень, хто ж на пожежі у долоні ляскає? Побрав би краще цебро з водою, залив вогонь!
Почув це Дурень і думає: « Як побачу пожежу — неодмінно згашу».
Пішов він по селу, на кузню набрів. Дивиться — вогонь палахкоче, іскри у усі сторони розлітаються. Схопив дурень цебро з водою, залив вогонь. Прибігли ковалі, давай його бити, так побили, що ледве до будинку добрався.
- Ех ти, — говорить дружина, — хто ж у кузні вогонь заливає? Краще б молотом по ковадлу поколобродив, тобі б ковалі спасибі сказали!
Зрадів дурень:
- Ось і добре, буду знати наперед, що робити!
Іде дурень, дивиться — б'ються двоє, ціпками розмахують, кричать голосно.
Підбіг дурень, схопив ціпок, давай їх дубасити.
Забули ті двоє про свою бійку, кинулися на дурня, тільки-но ноги відніс.
А дружина знову говорить:
- Дурачина ти, роззява, не бити треба було — рознімати.
Запам'ятав дурень, що дружина йому сказала, так сам не радий: зчепилися два бики, а він давай їх рознімати.
Підняв його бик на роги, на сусідній пустир закинув. Тільки до вечора знайшли дурня ледве живого.