За давніх часів оса-муляр була людиною. Ось якось, побравши із собою лук і сагайдак зі стрілами, чоловік-оса відправився разом зі своєю дружиною. Він ішов спереду, а дружина - позаду. Дружина попросила:
- Про чоловік мій! Убий для мене цього зайця! Чоловік поклав свій сагайдак на землю й запитав:
- Де ж заєць? Дружина показала:
- Геть там він лежить.
Та чоловік вийняв стрілу й, пригнувшись, рушив уперед - так, як звичайно роблять люди, щоб не злякати зайця, коли той лежить, затаївшись. А дружина сказала:
- Скинь свій каросс! Чому ти його не знімаєш?
Та чоловік, продовжуючи просуватися вперед, послабив зав'язки свого каросса й скинув його на землю.
Тоді його дружина стала глузувати з нього, над його тонкою талією:
- Як це ти таким уродився? Отож чому ти не праг зняти каросс! Отут чоловік повернувся, прицілився з лука у свою дружину й вистрілив, так що наконечник стріли встромився їй прямо у груди. Його дружина впала намертво. Тоді він заплакав:
- Та-Та, і-і, і-і! Про моя дружина, і-і!
Він так плакав, начебто це не він же сам її й підстрелив. Він плакав, тому що змушений був так зробити й убити свою дружину, і ось вона вмерла.