Жили колись давним-давно у одному селі чоловік і дружина з єдиним сином. Сім'я була заможної, тому батьки із самого раннього дитинства страшно балували сина, і ріс він ледарем і ледарем. У селі усе називали його не інакше, як Маун Пьин, що означає "ледар". Увесь день тинявся Маун Пьин без справи. Навіть по господарстві відмовлявся допомагати. А коли виріс, став без зазору совісті промотувати стан, нажите працями батьків. Батьки й так і отак намагалися його урезонити, пропонували йому зайнятися якою-небудь корисною справою. Але Маун Пьин під тем або іншим прийменником отлинивал від роботи. Так він і жив, проводячи більшу частину часу у ледарстві й неробство.
Час ішов - батьки старилися. Думки про ледаря-синові усе частіше й частіше не давали їм спокою. Коли батько відчув, що година його близький, він покликав дружину.
- Послухай, - сказав він.- Мабуть, недовго нам з тобою залишилося гостювати
На цім світлі. А коли ми вмремо, наш син-ледар пустить по вітру майно, яке ми з такою працею наживали. Я думаю, нам краще роздати усе добро бідним, ніж залишати цьому безпутному ледареві. Дуже засмутили дружину мовлення чоловіка. Хоч вона й розуміла, що чоловік правий, але син є син, і їй було жалко своє єдине чадо.
- Що ти говориш, дід? Хіба можемо ми так жорстоко обійтися з рідним сином?
- Але наш син непоправний марнотрат і ледар. А коли ми вмремо, нікому його буде стримувати, і він у одну мить пустить по вітру усе наше добро. Я погоджуся залишити йому спадщина тільки за умови, що він візьметься за розум і стане ретельно трудитися. Іншого мого розв'язку не буде.
Зрозуміла матір, що воля чоловіка тверда, і засмутилася пущі колишнього. Стала вона думати-ворожити, як знайти вихід з тяжкого становища. Та придумала. Покликала вона сина й говорить:
- Ось, син, тобі десять джа! Ступай на весь день із будинку, а до вечора вертайся так скажи батькові, що ти ці гроші заробив. Маун Пьин пішов раді матері. Проспавши весь день у тіні розкидистого дерева, він повернувся до вечора додому й вручив батькові десять джа. Але розумний батько не повірив синові на слово й, щоб перевірити, чи правду говорить той, жбурнув гроші у вогонь.
- Я нічим не можу тобі довести, що ці гроші заробив чесною працею, - сміючись, сказав йому Маун Пьин.
Наступного дня мати знову дала Маун Пьину десять джа й покарала йому, перед тем як стати перед отцови очі, небагато побігати - ось, мол, трудився до сьомого поту. Уже дуже хотілося синові роздобути спадщина батька, тому він виконав усі, як веліла мати. Увечері, повернувшись додому, Маун Пьин підійшов якнайближче до батька, щоб той міг ліпше розглянути його змоклу від поту сорочку.
- Батько, - сказав Маун Пьин.- Я сьогодні весь день трудився, як віл. Ось зароблені гроші!
Але батько знову, не говорячи ні слова, жбурнув гроші у вогонь. А Маун Пьин знову весело розсміявся - адже йому не жалко було материних грошей! Зрозуміла матір, що нічого путнього з її витівки вийти не може, а тим часом час ішов, і доля сина хвилювала її усе сабоніше.
- Ніяк не зрозумію, яким образом батько догадується, що ти не працював, - дивувалася вона.- Дуже прошу тебе, потрудися завтра по-чесному. Не те всі наші старання виявляться даремними.
Не хотілося, звичайно, ледареві працювати, але зате дуже хотілося одержати батьківську спадщину. "Будуть у мене грошика, і зможу я до кінця днів жити розкошуючи", - розсудив він. Так так і розв'язав: вуж добре, заради спадщини варто піти на жертву.
Увесь наступний день Маун Пьин виконував саму важку роботу: жал рис, у'язав його у снопи й тягав на струм. З незвички у нього нило усе тіло. Та хоча він
Трудився від світанку дотемна, він одержав всього-на-всього один джа. Отут-Те й зрозумів Маун Пьин, як нелегко дістаються гроші. Затисши у кулаку зароблений джа, Маун Пьин відправився додому.
- Цей джа я дійсно заробив своєю працею, батько. Я весь день гнув спину, як чорний віл!
Але батько розв'язав знову піддати сина випробуванню й знову жбурнув гроші у вогонь. Обурений тим, що батько без усякого жалю жбурнув у вогонь гроші, зароблені такою тяжкою працею, Маун Пьин кинувся до вогнища, вихопив, що почала було жевріти папірець і пригорнув її до грудей.
- Що ти робиш, батько? За цей джа я працював від зорі до зорі. У мене болять руки, ноги, плечі! Невже тобі не жалко мене! - викликнув у розпачі син.
- Ось тепер я вірю, що ці гроші ти заробив своєю працею. Тепер ти нарешті довідаєшся дійсну ціну одного джа.
- Ти правий, батько. Я зрозумів, що витрачати гроші куди легше, чим заробляти.
Дуже зрадів батько зміні, що відбувся у синові. Тепер його більше не тривожила доля Маун Пьина.
Зазнавши, що таке важка праця, Маун Пьин перемінився до невпізнанності. Він більше не ледарював, а старанно працював і всіляко пестив своїх старих батьків. Так у світі й дружбі прожили вони своє століття.