Жив колись у одному місті багатій, і була у нього одна-єдина дочка, у якій він не сподівався душі. Прийшов час дочки вчитися, але багатій не віддав її у школу: а ну як стануть її кривдити там. Нехай краще сидить будинку, розв'язав він.
Час летить непомітно, не встигнув багатій оглянутися, як дочка його виросла. Задумався тоді батько над долею дочки.
- Стала наша дочка зовсім дорослої, - сказав він одного разу дружині, - але не писати, не читати вона не вміє. Ми ж з тобою зовсім зостарилися, не сьогодні-завтра можемо вмерти, і тоді усе добро залишиться їй. Так чи зуміє вона розумно розпорядитися багатством, не говорячи вуж про те, щоб примножити його. А якщо, не дай боже, втратиться вона багатства, не минути їй погибелі!
Треба б, поки ми живі, підшукати їй гарного чоловіка! Та прийнялися батько з матір'ю шукати для дочки чоловіка, який зумів би захистити її від усіх негод так зберегти й примножити багатство. Усі багаті й знатні батьки дорослих синів - у окрузі приходили сватати завидну наречену, однак її батько незмінно відповідав їм відмовою.
- Головна гідність зятя, - уперто повторював він, - не багатство. Важливо, щоб він був розумним і працьовитим.
Відправився одного разу багатій у подорож. Він довго плив по ріці у човні, а коли стомився, розв'язав передохнути у напівзруйнованій альтанці. А у тій альтанці сидів юнак, що зосереджено розглядав волоски, тільки що висмикнуті із власної бороди.
"Дуже глибокодумний парубок", - розв'язав про себе турботливий батько.
Наступного дня багатій, як би ненароком, знову заглянув у альтанку й знову побачив там юнака, поглиненого тим же заняттям. Щодня ходив багатій у альтанку й завжди зустрічав там юнака.
- Зараз він бідняк, - міркував розчулений багатій, - йому нічого не залишається, як віддаватися міркуванням, а коли він стане багатим, він усі свої помисли направить на те, щоб примножити багатство. Та, розсудивши таким чином, він запросив юнака до себе у будинок.
Через якийсь час багатій видав дочку заміж за цього юнака. Ішли за днями дні, але у поведінці зятя нічого не мінялося. Як і колись, він постійно сидів у самоті й з видом мудреця смикав свою бороду. Пройшов цілий рік, перш ніж багатій вирішився запитати у зятя, про що він увесь час думає й чому не займається справою. Здивувався зять:
- А мене зовсім не цікавить багатство, я й не збираюся про нього думати. Мене цікавить ось що: чому відрізняються волосся на бороді від волось на вусах. Розлютив багатій та й вигнав невдачливого зятя з будинку.