Одного разу якийсь бешкетний хлопчисько вистрілив з рогатки у Сову грудочкою бруди, який і застряг у неї під хвостом. Тому що біль не проходив. Сова відправилася за доброю радою до своєї подружки Вороні. - Я ж не лікар, красунька, - сказала та, - але я можу проводити тебе до Зозулі. Вона майстриня. Летимо зараз же до неї.
Так Ворона привела Сову до Зозулі. Але та відмовилася лікувати Сову, уважаючись, що ця ошуканка не заплатить їй за працю. Ворона поручилася за свою приятельку, і тоді Зозуля прийнялася оглядати її.
- Вам потрібно лікуватися водою, - нарешті сказала вона. - Знайдіть яку-небудь лужицу; вилучите у неї хвіст і сидите, поки біль не пройде. Та дійсно, коли це було пророблено, грудочка бруду розчинилася й біль пройшов.
Сова повернулася додому дуже розстроєна й цілий день лаяла себе за те, що пішла до Зозулі лікуватися.
- Ну який же я була дурною, - гарчала вона. - Адже якби я гарненько подумала, то, звичайно, і сама б догадалася, що треба потримати хвіст у воді.
Увечері Зозуля зайшла провідати Сову.
- Ну, як себе почуваєте, дорогенька? - запитала вона.
Сова відповіла, що почуває себе добре, і подякувала. Виходить, я лікувала правабоно, чи не так? - сказала Зозуля, дуже задоволена собою, і простягнула лапку за винагородою. Ах, яка гарна у вас рука!-викликнула Сова, прикинувшись не розуміючої.
Зозуля ж, як теперішня знаменитість, уважала для себе принизливим говорити про гроші. Вона натякала Сові й так і отак, але усе було даремне. Зрештою Зозуля сказала собі: Принизливо це чи ні, але я повинна одержати своє.
- Ну, а як щодо оплати? - запитала вона Сову.
- На жаль, я не можу заплатити. Адже вилікувала мене вода, а не ви! - відповіла Сова й випровадила Зозулю з лома.
Зозуля, тремтячи від обурення, кинулася до Ворони.
- Ну, не говорила я тобі?! - викликнула вона. - Твоя дорога приятелька тепер відмовляється заплатити мені. Говорить, що її, чи бачите, зцілила вода, а не я!
- ПРО, це схоже не її. Вона така жартівниця! - відповіла Ворона, посміхаючись. - Прагне, видне, подразнити тебе, і тільки. Ну, ідемо до неї. Ворона привела Зозулю до будиночка Сови. Він видався вимерлим. Птаха постукали. Ніхто не відповів. Постукали ще й ще. Ні звуку. Тоді вони зламали двері. У будинку нікого не було.
- Де ж моя приятелька? - затурбувалася Ворона.
- Мене не цікавить, де вона, - у серцях відповіла Зозуля. - Єдино, чого я прагну - це одержати свої гроші. Та раз ти поручилася за неї, я має право одержати їх з тебе.
Ворона стала запевняти, що вона не зобов'язано розплачуватися за Сову, додавши, що вона бідна й взагалі не має грошей. Тоді Зозуля звернулася до суду. Суддя заявив, що Вороні слід відшкодувати збиток, а тому що у неї немає грошей, вона повинна прислужувати Зозулі - опікуватися про її яйця.
Вислухавши вирок судді, Ворона заприсяглася розшукати й убити Сову. А та, почувши про це, сховалася у дупло й стала залишати його, щоб пополювати, тільки вночі, коли Ворона засипала.
Грудка бруду, пущений багато років тому бешкетним хлопчиком у Сову, дає про себе знати у пташиному світі й зараз. Ворона усе ще розшукує Сову. Сова зі страху перед нею усе ще ховається у дуплі й вилітає з нього тільки ночами. А бедняжка Ворона усе ще змушено опікуватися про кукушкиних яйцях.