Якось Ворон побачив такого жирного Крокодила, що у нього навіть слинки потекли.
- Друже Крокодил, - прокаркал він, задумавши недобре, - який же ти, право, домосід. Та що ти сидиш у цієї лужице? Адже зовсім поруч більша ріка. Набагато глибше й ширше цієї!.. - Але я щось не чув про неї, - заперечив Крокодил.
- Я ніколи не брешу, - відповів Ворон. - Просто у мене добре серце, ось я й намагаюся у міру сил допомогти близькому.
- Не чи проводиш ти мене до цієї великої ріки, - попросив дурний Крокодил. - Я б поселився там!
- Звичайно, проводжу, - погодився Ворон. - Це всього у напівмилі звідси. Та ти, такий великий і сабоний, звичайно, легко дійдеш туди. Марнолюбний Крокодил відповів, що йому, звичайно, нічого не варто пройти цей шлях.
Та ось спереду поскакав, змахуючи крабоми, Ворон, а за ним повільно поповз Крокодил. Була пройдена принаймні добра миля, коли Крокодил поскаржився:
- Друже Ворон, ми пройшли не менше милі. Де ж твоя ріка?..
- Ідемо, ідемо, - відповів Ворон, - ми пройшли всього кілька ярдів. Та вже, звичайно, ти, такий силач, не утомився!..
Крокодилові було соромно зізнатися, що він уже знесилився й ледве повзе. Зрештою утома узяла гору, і він безпомічно розтягся на дорозі. До цього моменту Крокодил відійшов від своєї ріки принаймні на три милі. Та отут Ворон голосно розсміявся й сказав, летячи:
- Ну, мій жирний і дурний дружок, тепер ти скоро вмреш від голоду й спраги. Не турбуйся, я повернуся й знімання тебе, коли ти випустиш дух. Але трапилося так, що повз по тій же дорозі проїжджав добрий возій. Та Крокодил зі сльозами на очах став благати цієї людину врятувати йому життя, відвезти назад до рідної ріки.
Возій пошкодував бідолаху й розв'язав йому допомогти. Але, знаючи підступну вдачу Крокодила, він Усе-таки міцно зв'язав його мотузкою, звалив на гарбу й торкнув буйволів.
- Про хазяїн, - заблагав Крокодил тремтячим голосом, коли гарба під'їхала до ріки, - я зовсім ослабнув, і тіло моє оніміло від твоєї мотузки. Якщо ти скинеш мене на берег, я не зможу добратися до води. Прийдуть жорстокі люди й уб'ють мене. Прошу тебе, завези мене у ріку.
Добрий возій так і зробив. Він у'їхав прямо у воду, потім розв'язав мотузку й зіштовхнув свій вантаж з гарби. У те ж мить Крокодил вцепився зубами у ногу буйвола.
- Відпусти! Відпусти, невдячний! - закричав возій. Але Крокодил тільки посміхнувся.
Кролик, прийшовший у цей час до ріки напитися води, побачивши, що відбувалося, крикнув возієві:
- Стьобни батогом його! Батогом!..
Возій послухався й так хльоснув крокодила батогом, що той відразу ж розтиснув упасти, і буйволи винесли гарбу на берег.
Подякувавши Кролика за добру раду, возій виїхав. А Крокодил у гніві заприсягся піймати Кролика, коли той знову прийде до ріки напитися.
Наступного дня рано ранком Крокодил уже чекав Кролика. Але, тому що у самого берега було дуже дрібно, він не міг сховатися під водою весь, і його спина випирала назовні. Побачивши Кролика, що наближається, Крокодил завмер, сподіваючись, що той прийме його за колоду. Однак Мудрого Кролика не так-те легко було провести. Він голосно запік:
- Теперішні крокодили завжди пливуть нагору за течією, а теперішні колоди завжди пливуть униз за течією.
Щоб запевнити Кролика у тому, що він теперішня колода, Крокодил проплив кілька ярдів униз за течією. Скориставшись цим. Кролик швидко напився й утік.
На інший день Крокодил знову прикинувся колодою, але Кролик знову проспівав:
- Теперішні крокодили завжди пливуть нагору за течією, а теперішні колоди завжди пливуть униз за течією.
Тепер Крокодил не шелохнулся. Думаючи, що цього разу перед ним теперішня колода. Кролик пригнувся до води й відразу ж опинився у страшній пащі. Але Крокодил не проковтнув його. Йому хотілося, щоб усе побачили, що він нарешті піймав хитрого Кролика. Та він носився вниз і нагору по ріці, зі свистом розсікаючи хвостом воду й кричачи:
- Хи! Хи! Хи!
Кролик, який сидів верхи мовою Крокодила, міцно вцепившись у нього лапками, раптом викликнув:
- Ну й дурачина ж ти, Крокодил! Тільки й знаєш репетувати: Хи! Хи! А ось ха-ха у тебе ніколи не вийде!..
- Га! Га! - розсміявся у відповідь Крокодил, широко роззявивши впасти. Кролик, недолю думаючи, вистрибнув з пащі, несучи у своїх пазурах мова Крокодила. У чому у крокодилів немає тепер мови.
Кролик вибрався з ріки без особливої праці, тому що, стрибнувши що було сил, виявився у самого берега, де, як ви пам'ятаєте, було дрібне. Але йому Усе-таки довелося пропливти кілька ярдів з важкою крокодилячою мовою. Вибравшись на берег. Кролик відчув утому. Тому він не поніс мову далі, а сховав його під кущем. По дорозі додому Кролик зустрів Кота.
- Здорово, приятель Кіт! - весело викликнув він. - Якщо ти голодний, я можу запропонувати тобі мова.
Та він прийнявся розповідати Котові про свою пригоду, а потім направив приятеля туди, де прихована мова.
Обрадуваний Кіт кинувся до того місця. Однак мова кудись зникла. Кіт шукав його довго, але усе було даремне. Нарешті він побачив дивну рослину, посипана довгастими плоскими плодами. Гарненько подумавши, він догадався, що мова Крокодила перетворилася у цю небачену рослину. Люди називають його тепер Чаун ша, що значить Мова Кота. Ви, звичайно, запитаєте: Чому так? Але ж розумний Кролик подарував мову Крокодила Котові, і тому немає нічого дивного у тому, що рослина одержала таке ім'я.