У далекі-далекі часи правил східною частиною гір Химаванта якийсь могутній король. Та було у того короля дві дружини. Ішов час, і старша дружина короля понесла. Молодша ж зовсім втратила спокій від заздрості. Та й було чому заздрити - королівський первісток стане законним спадкоємцем трону. Коли підійшло старшій дружині короля час родити, вона переселилася у родабоні палати, а разом з нею й молодша дружина - вона викликалася доглядати за породіллею.
Опівночі королева народила сина й двох дочок. Та майже одночасно у закутку перед входом у родабоні палати ощенилася якась приблудна соба, - но. Молодша дружина короля, не довго думаючи, підмінила дітей щенятами, близнюків же поклала у ящик і кинула у річку. А щоб ніхто не довідався про її лиходійство, вона обдарила акушерку дорогими подарунками й суворо-пресуворо наказала мовчати.
Ранком акушерка стала перед королем і доклала:
- Про благословенний король! Ваша дружина народила... трьох щенят. Засмутився король.
- Нікому не розповідай про цей, - повелів він, - а щенят негайно
Знищ. Якщо ж хто-небудь довідається про случившемся, тобі не минути смертної кари.
Та для більшої переконливості він обдарив акушерку дорогоцінними каменями. Через місяць, коли королева оправилася від горя, король вигнав її із країни.
Тим часом ящик із близнюками плив так плив по ріці, і нарешті його прибило плином до берега. А там саме у цей час купався старий з найближчого села. Заглянув старий у ящик і обімлів: доля подарувала йому відразу трьох дітей. Підхопив їхній старий і поспішив у село до баби. Обрадувалася баба - нарешті у них з'явилися на схилі віку діти - і прийнялася напувати близнюків медом.
Старий з бабою дуже прив'язалися до дітей і зворушливо про них опікувалися.
Ішли роки, і старі не помітили, як діти підросли. Тепер вони у всьому допомагали своїм прийомним батькам і шанобливо називали їх "тато" і "мама". Коли дітям здійснилося шістнадцять років, баба вмерла. Старий ледве не втратився розуму від горя й без кінця ремствував на те, що не зумів роздобути еліксир безсмертя. Ось якби добути це зілля, баба, дивишся, була б жива. Але він у свої роки вже не міг відправитися на пошуки еліксиру. Побачили діти, як убивається батько, і стали розпитувати його про чарівне зілля.
Ось що розповів їм батько:
- Існує такий еліксир безсмертя, але де його добувають, я точно не знаю. Знаю тільки, що у горах Химаванта у печері живе старець, якому пощастило добути цей еліксир і з його допомогою знайти безсмертя. Ще я знаю, що у тому місці, де його знаходять, ростуть золоті й срібні дерева, а на них живуть солодкоголосі золоті птахи. Я колись праг відправитися за еліксиром, але баба мене відговорила, тому що у горах і лісах на кожному кроці людини підстерігає небезпеку. Ось вона й умерла, а скоро настане й моя черга.
Та правда: через два роки, коли близнюкам здійснилося вісімнадцять років, старий умер. Довго горювали діти по улюблених батьках, оплакуючи свою сумну долю, і розв'язали нарешті відшукати еліксир безсмертя. Вони розсудили, що йти треба братові, а сестри залишаться будинку й будуть його чекати. Побрав юнак вузлик з їжею й відправився у шлях. Ішов він сім днів і сім ночей і нарешті прийшов до печери, де жив старець. Побачив старець юнака, здивувався:
- Що привело тебе сюди, онук мій, і куди ти шлях тримаєш?
- Мені потрібно будь-що-будь знайти еліксир безсмертя, - відповідав юнак.- Не чи допоможете ви мені, дідусь?
- Я дійсно знаю, де його шукати, але на шляху до нього тебе, онук
Мій, підстерігає багато небезпек. чи Коштує ризикувати? Тобі ще жити так жити. Допустимо, тобі вдасться здолати тигрів, леви, леопардів. А що ти будеш робити, якщо зустрінеш із натами-людожерами? Вистачить чи у тебе кмітливості, витримки й відваги? чи Зумієш ти знайти вихід зі скрутного стану?
- Не турбуйся за мене, дідусь, - відповів юнак.- Тільки поясни мені, де знайти еліксир. Я нічого не боюся!
- Про онук мій! - відповідав старець.- Ти ще не знаєш, що таке небезпека. Адже небезпеку не відразу й розглянеш. Небезпека може таїтися й у прекрасному, і у добром, і у приємному. Не минути тобі зустрічі з натами-людожерами, які мають здатність ухвалювати будь-який вигляд. Треба завжди бути насторожі. Варто розслабитися - і вибачай життя.
Старець усіляко відговорював юнака, але той був непохитний у рішучості будь-що-будь знайти чарівне зілля. Він так благав старця вказати йому шлях, що той не витримав.
- Підеш від цієї печери на північ, нікуди не звертаючи. На сьомий
День ти виявишся на вершині гори. Там буде озеро, а у ньому вода. Це і є те саме чарівне зілля, яке ти шукаєш. Досить його випити, і ти не будеш старіти. По берегах цього озера ростуть гарні золоті й срібні дерева, а на них живуть солодкоголосі золоті птахи. Птахи безсмертні - вони напилися води з озера. Ну, коли мені не вдалося ні у чому тебе переконати, - додав на прощання старець, - про одне прошу, онук мій, будь обережний!
Подякував юнак старця й відправився у шлях. На четвертий день зустріла йому гарна дівчина.
- Звідки й куди тримаєш шлях? - поцікавилася дівчина.
- Я шукаю еліксир безсмертя, - простодушно відповів юнак.
- Це зовсім недалеко звідси - у двох днях шляху. Але у тебе такий втомлений вид! Переночуй тут, а ранком зі свіжими силами відправишся у шлях.
- Добре. Якщо село недалеко, то я заночую у вас, - погодився юнак.
- Це зовсім поруч, - відповіла дівчина й пішла спереду, указуючи дорогу. Юнак ішов слідом і захоплювався її красою.
Та насправді, незабаром вони прийшли у невелике сільце. Дівчина запросила юнака у будинок і стала пригощати всякими стравами. Потім вона проводила юнака у кімнату, де для нього була приготовлена постіль. А оскільки він неабияк утомився, то відразу ж заснув мертвим сном, благословляючи долю за те, що вона послала йому у лісі таку чарівну дівчину.
А дівчина тим часом перетворилася у ната-людожерку й улаштувала бенкет, під час якого легковірний юнак був з'їдений.
Довго чекали сестри повернення брата, так так і не дочекалися. Та тоді старша сестра покликала молодшу.
- Ти залишайся тут, - говорить, - я ж піду за еліксиром безсмертя, а заодно й брата пошукаю. Якщо через місяць я не повернуся, тоді ти йди нас шукати.
Побравши торбинку з їжею, старша сестра пішла тієї ж дорогою, якої йшов брат, і через сім днів прийшла до печери, де жив ушанований старець. Вийшов старець назустріч дівчині й запитує:
- Що змусило тебе, внучка, відправитися у настільки далекий шлях? Дівчина розповіла, як брат пішов за еліксиром безсмертя, так так і не повернувся. Тепер вона йде його шукати й тому просить старця вказати їй дорогу. Старець догадався, що той юнак, якого він умовляв не ходити до чарівного озера, і є її брат, і із ще більшою ретельністю став умовляти дівчину повернутися додому.
- Шлях, який треба пройти, щоб добути еліксир, дуже далекий і небезпечний.
Але дівчина була непохитна, і старець зрештою здався. Пояснив він, як знайти чарівне озеро, а на прощання нагадав їй про небезпеки, які підстерігають її у шляху.
Подякувала дівчина старця й пішла далі. На четвертий день зустріла їй дівчина приблизно одного з нею віку й запитує!
- Куди, сестриця, шлях тримаєш?
- Іду шукати еліксир безсмертя.
- Тобі потрібно йти цілих два дні. А ти, мабуть, неабияк утомилася. Переночуй тут, а ранком з новими силами відправишся у шлях. Дівчина дійсно дуже утомилася, а її перевесниця була так ласкава й увічлива, що відмовитися від запрошення було незручне. Прийшли вони у село, господарка нагодувала гостю, а потім уклала спати. Коли ж дівчина заснула, людожери її з'їли.
А молодша сестра чекає-пожде свою сестрицю, але тієї досі немає так немає. Та коли минув місяць, зав'язала. вона у вузлик їду й теж відправилася у шлях. На сьомий день прийшла вона до житла безсмертного старця.
- Вам не доводило зустрічати моїх брата із сестрою? - запитує.-Відправилися вони за еліксиром безсмертя, так так і не повернулися. Старець розповів, що бачив і брата й сестру й що він їх умовляв не ходити до озера. Але вони не послухалися й, напевно, загинули.
- Я прошу тебе, - сказав старець під кінець, - не ходи туди. Це дуже небезпечне місце!
Але дівчина стояла на своєму.
- Прошу тебе, дідусь, укажи мені дорогу. У мене нікого немає на світі,
Крім брата й сестри. Добре б знайти еліксир безсмертя, але найголовніше - розшукати брата й сестру. Довелося старому поступитися.
- Напевно, і тебе мені не вдасться відговорити.- Та він указав їй дорогу, по якій пішли брат і сестра.
Ішла дівчина, ішла й на четвертий день зустріла гарну дівчину ледве старше себе.
- Куди ти йдеш, сестриця? - запитує та.
- Я шукаю брата й сестру. Не чи доводилося тобі зустрічати їх?
- Ні, не доводилося. А ти, сестриця, мабуть, дуже утомилася. Не прагнеш
Чи відпочити у мене? Я живу неподалік звідси. Переночуєш, а ранком з новими силами відправишся у шлях.
Дівчині дуже хотілося передохнути, але вона пам'ятала наказ старця - іти строго на північ і нікуди не звертати.
- Спасибі, я не утомилася, - відповіла вона.
Отут потрібне сказати, що нати-людожери могли користуватися чарівною силою тільки у межах свого села, у іншому місці вони були нездатні заподіяти кому б то ні було шкода.
А дівчина усе йшла і йшла й ще через два дні прийшла до озера, навколо якого росли золоті й срібні дерева. Напилася вона води з озера й наповнила нею посудина, спеціально захоплений з будинку. Потім наламала гілок золотих і срібних дерев разом із солодкоголосими птахами, що сиділи на них, і поклала їх у кошик.
Після цього дівчина відправилася у дорогу назад - адже їй потрібно було скоріше знайти брата й сестру. Однак скільки вона не шукала, знайти не могла й зрештою розв'язала, що старець правий - видне, немає вже їх у живі. Стала вона думати, як їй бути, куди податися, і надумала піти до старця. Прийшла вона до старця, розповіла йому про усе й попросила дозволу у нього залишитися. Старець охоче погодився:
- Тепер поруч із мною буде живаючи душу. Скінчилася моя самітність.
А дівчина не гаючись прийнялася клопотати по господарстві. Гілки золотих і срібних дерев вона посадила біля житла. Птахів же оселила у печері. До старця вона ставилася, немов до батька рідному, і любовно опікувалася про нього. Тим часом рознісся слух, що важко занедужав правитель східної частини Химаванта. Усе частіше й частіше його відвідували думки про смерть, вселяючи йому страх і відраза. Та ось одного разу скликав він своїх міністрів і повелів їм будь-що-будь добути еліксир безсмертя. А того, кому це вдасться, пообіцяв щедро нагородити.
Роз'їхалися міністри у усі кінці країни, щоб виконати найвище веління. Та тоді один з міністрів згадав історію про чарівне зілля, почуту їм у далекому дитинстві. Згадав він, нібито це зілля знаходили у непрохідних джунглях, і розв'язав спробувати щастя. Багато селищ об'їхав міністр і нарешті досягся тих країв, де жили старець і дівчина. Розповів їм міністр, що король важко занедужил і вже ніщо не може його врятувати - єдина надія на еліксир безсмертя. Слово за слово, повідав міністр про те, як багато років тому кохана дружина короля народила трьох щенят і як за це була вигнана з королівства. А тепер король зовсім старий, і немає у нього спадкоємця. Та якщо не вдасться знайти еліксир безсмертя, то король неодмінно вмре, а разом з ним загине й королівство. Дівчина не знала, що король - її батько, але їй хотілося врятувати країну від руйнування, а народ - від незліченних жертв, тому вона сказала міністрові:
- У мене є еліксир безсмертя для короля. Тільки обіцяйте, що ви нікому не розповісте, де ви його побрали.
Зрадів міністр, подякував дівчині й поспішив у палац.. Всполошился старець:
- Дорога внучка! Скінчилося наше спокійне життя. Тепер наскочать люди й теж будуть вимагати чарівного зілля. Нам треба скоріше йти звідси. Найкраще поселитися на березі чарівного озера.
А тим часом міністр прибув у палац і став перед своїм володарем.
- Про благословенний король! Прийміть еліксир безсмертя, тільки благаю вас - не запитуйте мене, де я його роздобув. Я заприсягся, що ніколи й ніхто цього не довідається.
Випив король чудодійний еліксир і відразу ж видужав - усі хворости як рукою зняло. З радощів він щедро обдарив міністра. Так король продовжував благополучно правити у своїх володіннях. Пройшло двадцять років. Багато його міністри за цей час зостарилися й умерли. Та ж доля осяглася королівських дружин і всю його численну прислуг. Замінили їхні інші, але не пройшло й ста років, як усе королівське оточення переселилося у мир іншої. Тільки король як і раніше залишався бадьорим і життєрадісним. Дуже дратувало його поява нових осіб, і так набридло йому щораз звикати до нових міністрів і дружинам, що він усе частіше й частіше став подумувати про смерть.
Вічне життя - безглузда. Смерті не треба боятися, тому що життя - це дорога, яка рано або пізно приводить до рубежу, називаного смертю. Дорога може виявитися легкої або важкої, короткої або довгої. Безсмертний же завжди стоїть на місці. Ось і король бачив багато народжень і багато смертей і поступово дійшов висновку, що його життя безглузде, і побажав умерти. Але безсмертний умерти не може! Чим довше жив король, тем утомительнее й нудніше видалася йому життя! Тем сабоніше міцніло у ньому бажання знайти смерть! Тоді він зі своїми наближеними сіл на корабель і поплив ладь від берега. Та з тих пір його ніхто не бачив.
Відомо, що у світі є дві безсмертні істоти - старець і дівчина й що живуть вони у горах Хима-Ванта, але ніхто не знає, де саме, як ніхто не знає, де можна знайти еліксир безсмертя.