Колись давним-давно на краю одному села стояв монастир. Та жили у тому монастирі мудрий чернець, шанований усіма жителями села, старець, що готувався прийняти постриг, так трохи учнів. Старець той слил більшим сперечальником. Про що б хто не заговорив, він обов'язково доводив зворотне. У ту пору у колодязя на монастирському дворі став пробиватися невеликий паросток. Ще важко було визначити, яке це дерево.
- Як ти думаєш, це що за рослину? - запитав одного разу старець ченця.
- Схоже, тамаринд, - відповів чернець.
- Ну, ні, - відразу заперечив старець, - це, вернеевсего, баньян.
Вони заспорили так так і проспорили до самого заходу сонця, не бажаючи поступитися один одному.
Тоді старець задумав удатися до хитрості. Усю ніч безперервно з його кімнати чулося: "Ньаун, ньаун, ньаун!"А ченцеві здалося: "Баньян". Та, бажаючи перемогти суперника, він невтомно кричав: "Тамаринд, тамаринд". Те ж тривало й увесь наступний день.
Настала третя ніч. Та знову з кімнати старця голосно, на весь монастир, розносилося: "Ньаун, ньаун". Чернець, стомлений безперервною суперечкою, розв'язав довідатися, як вдається старцю настільки невтомно заперечувати свою правоту. Заходить він потихеньку у келію старця й бачить: старець солодко спить, а "ньаун, ньаун" кричить кішка, марне намагаючись вирватися із циновки, у яку її загорнув старець.
Так нісенітний старець перехитрив мудрого ченця.