Жив колись у сільці, що на рівнині у підніжжя гори, селянин.
Дружина у нього вмерла, і він один ростив свого сина. Коли селянин ішов у поле, сина він брав із собою - боявся залишати одного будинку.
Поки батько працював, хлопчик вудив у струмочку рибу або ловив крабів.
Одного разу відіграв хлопчик, як звичайно, у струмка. Глядь - а поруч золотий краб. Жалко йому стало варити такого гарного краба, поклав він його у кишеню й відніс додому. На наступний ранок відправився хлопчик знову з батьком у поле й краба побрав із собою. Так тривало день у день. Дуже прив'язався хлопчик до свого нового друга, та й краб його полюбив.
Вийшли якось хлопчик із крабом погуляти. На шляху їм зустріла отрутна змія й вжалила хлопчика у ногу. Хлопчик упав на землю й втратився почуттів.
- Що струсило з моїм маленьким другом? Чому він упав? - міркував тим часом краб.- Адже він упав, коли підповзла змія!
Та догадливий краб схопив змію клішнями за горло.
- Ти навіщо вжалила мого друга? Адже нічого худого він тобі не зробив? Зараз тобі прийде кінець!
Краб що є сили стис шию змії. Злякалася змія, заблагала:
- Пощади мене, краб! Отрута ще не встигнула заподіяти твоєму другові шкоди. Я врятую його!
- Ну-но пошевеливайся швидше! Не те я зараз прокушу тобі шию!
- Відпусти ж мене. Ти так вцепився мені у шию своїми клішнями, що я не можу навіть поворухнутися!
- Нізащо не відпущу! Знаю я, яка ти хитра так підступна!
- Але тут немає цілющих трав, які можуть урятувати твого друга. Вони
Ростуть далеко звідси. Чим раніше ти мене відпустиш, тем скоріше я їх принесу.
- Ну ні, так справа не піде. Давай поповземо разом - отут вуж я буду твердо певен, що ти не втечеш!
Робити нема чого. Довелося змії повзти із крабом на шиї.
Нарвали вони цілющих трав і повернулися туди, де лежав хлопчик. Пожевала змія траву й поклала її хлопчикові у рота. Хлопчик негайно ж відкрив очі й жваве схопився на ноги.
- Уж дуже ти зла, - сказав краб змії.- Норовиш убити тих, хто не заподіює тобі ні найменшої шкоди. Нема чого тобі жити не білому світлі! Та він перекусив їй шию.
Повідав краб хлопчикові про усе, що з ним трапилося, і друзі з радощів відправилися до знайомого струмка. Краб указав хлопчикові на великий камінь і велів як слід розчистити під ним землю. Розчистив хлопчик землю й побачив ямку, наповнену золотом.
- Дорогою мій друг! - звернувся до хлопчика краб.- Я прагну, щоб ти був щасливий і ніколи ні у чому не бідував. Коли тобі знадобляться гроші, приходь і бери із цієї ямки. Мені дуже добре з тобою, але я можу жити тільки у воді. Ти ж не забувай мене. Як прийдеш до струмка, кликни, - я відразу з'явлюся, і ми станемо з тобою відіграти, як колись.
Із цими словами краб прошмигнув під камінь і зник. А хлопчик набрав повні кишені золота, прикрив ямку землею й відправився додому. Батько продав частину золота, купив новий будинок, і зажили вони багато й щасливо. А коли хлопчика долала туга за другом, він ішов до струмка й відіграв з ним.