Розповідачі казок численних народів Бірми розходяться у думках із приводу того, яку форму мають плями на місяці. Одні вважають, що плями нагадують по
Силуету кролика, інші - старого, шелушащего мал. Та кожний, прагнучи підтвердити свою правоту, приводить різні докази справедливості своїх слів.
На думку народних розповідачів казок лисицю, плями на місяці не схожі ні на кролика, ні на старого, шелушащего рис, а на дівчину, що сидить під крислатим деревом за прядкою. Ось що розповідають лисові із цього приводу. Колись у будиночку однієї із сіл лисові, розташованої на схилі гори, жили чоловік із дружиною. Були у них незаміжня дочка й одружений син. Як і інші жителі села, займалися вони розведенням домашньої худобин і вирощуванням рису. Однак ні непосабона праця, ні старання не могли їм допомогти вибитися з нестатку. Більше всіх мати любила свою дочку. Вона їй у всьому потурала, їй віддавала усе саме смачне. Невістку ж, однолітку дочки, вона вважала некрасивої, ледачої так хитрої й за те її недолюблювала. Уся чорна робота припадала на частку невістки, однак, добра й покірна, вона свекрухи не перечила й безмовно зносила її причіпки.
Батько сімейства засуджував дурні вчинки своєї дружини й постійно доводив їй, що слід любити всіх дітей однаково. Але дружина у відповідь лише сварила його й докоряла за те, що, мол, він совається не у свою справу.
Що стосується дочки й невістки, то вони жили душу у душу й любили один одного, немов рідні сестри. Усі радості й суму вони ділили навпіл, допомагали одна інший у роботі, а несправедливість матері дочка намагалася згладити як тільки могла.
Одного разу, незадовго до осінніх дощів, коли настали польові жнива, покликала мати до себе дочка й невістку й говорить:
- Ось вам нарівно насінь джуту, ступайте у поле так посійте їх як випливає. Та з вас, чиї насіння не проростуть, буде покарана: увесь рік вона стане носити старий одяг і виконувати всю домашню роботу. Баба уклала у бамбукові кошики насіння і їду й спровадила дівчат у гори. Однак і цього разу баба залишилася вірна собі. Невістці вона дала насіння непридатні. Спочатку вона потримала їх на вогні, потім остудила на холоді, розраховуючи на те, що невістка, очікуючи, поки вони проростуть, буде перебувати у поле, а після повернення, згідно з угодою, на її плечі ляжуть усі справи по господарстві. Дочки ж, яку мати постачила добірними насіннями, не прийде довго чекати сходів, і вона незабаром повернеться додому.
Дівчини не відали про підступні плани матері, жваве розмовляючи, ішли до поля. Ішли вони, ішли й на середині шляху стали від нудьги жувати зерна, які їм були дані для посіву.
- Якийсь дивний смак у цих насінь, - сказала невістка.- Спробуй-но! Та вона простягнула зовиці кілька зерняток. Здивувалася зовиця:
- Які смачні! Давай мінятися.
Коли дівчини прийшли на поле, вони відразу прийнялися за роботу, і кожна з них зробила всі як не можна краще.
Пройшло кілька днів, і на поле з'явилася баба перевірити, як удався її задум. Глянула вона й ойкнула: ділянка невістки була суцільно покрита соковитими, пружними втечами джуту, а на ділянці дочки виросла одна тільки буйна трава. " Як же так? - дивувалася мати.- Усі я начебто б зробила як випливає, а лихо звалилося не на тупицю-невістку, а на дочечку мою улюблену". Позіхала вона, позіхала, так робити нема чого, відправилася додому.
А невістка, просапавши свою ділянку, повернулася слідом за нею. Тільки дочка залишилася у поле, покаравши невістці передати матері, що вона повернеться тільки
Тоді, коли з'являться сходи з її насінь.
Тим часом на ділянці дочки нічого не мінялося, і, коли у неї скінчилася їжа, вона посоромилася йти додому й стала добувати собі прокорм у лісі. Отут зірве їстівні листи, там - солодкі плоди і ягоди, а то й пташині яйця відшукає. Багато пройшло днів, і ось одного разу забрів до неї ведмідь. Тільки ведмідь не став, кривдити дівчину, а став про неї опікуватися, носити їй фрукти, коріння рослин, мед. Торкнула дівчину його турбота, і вона вийшла за ведмедя заміж. Пішли вони у ліс, де у ведмедя був курінь, і стали там житися-поживати.
Тим часом пройшло багато часу, і мати зовсім перевелася від занепокоєння. Знову пішла вона у полі подивитися, як живе її дочка, однак нікого там не знайшла. Обійшла мати всі околиці, оглянула ліс і гори - ніде дочки немає. Заридала мати, подумала, що дочка її потяг тигр, так так ні із чим і повернулася додому.
Пройшла осінь, і дочка - дружина ведмедя захотіла разом зі своїм чоловіком провідати батьків.
- У нас існує звичай, - сказала вона ведмедеві, - після весілля знайомити чоловіка зі своєї. сім'єю. Давай сходимо до моїх батьків, випросимо їхній благословення, а після знову повернемося у ліс.
Ведмідь погодився. Зібралися одного разу вони та й відправилися у шлях. Прийшовши додому, дівчина розповіла батькам про усе, що з нею відбулося. Побачивши зятя-ведмедя, батько й брат розстроєні пішли, невістка розридалася, а мати розв'язала будь-що-будь урятувати дочку - убити ведмедя. Пішла мати у хлів годувати свиней, глядь - а зять-ведмідь там, їсть разом зі свинями з одного корита. Мати схопила лежаче неподалік колоду й ойкнула їм ведмедя по голові. Однак ведмідь і оком не мор - Вибачите, - всполошилась мати, - я вас ударила випадково. Прагла було прогнати свиню, так вийшла похибка.
- Нічого, нічого, - заспокоїв її ведмідь, - стяки, добре, що ви не зачепили мого носа.
Баба запам'ятала ці слова й наступного разу вдарила ведмедя колодою по носу.
- Лихо яка, лихо яка, - удавано запричитала баба.- Прагла вдарити свиню, так догодила у ведмедя!
На її лементи прибігла дочка й, побачивши труп чоловіка, гірко розридалася.
- Не плач, донечка, - утішала її мати.- Я знайду тобі іншого чоловіка. Однак дочка була нерозважна: вона добре знала свою злу матір і відразу зрозуміла, що та навмисно вбила ведмедя.
Пройшло багато днів, а молода вдова усе горювала. Вона згадувала своє життя-буття із чоловіком у курені, його доброту й пещення, і рясні сльози текли у неї з очей. Тоді мати розв'язала відволікти дочка: вона поставила на пологому скаті гори під розкидистим деревом ткацький верстат, дала дочки пряжу й попросила виткати ковдру.
Не насмілилася дочка суперечити матері, села за прядку й прийнялася ткати.
Рік був сухим і пекучим. Струмки й озера повисохли, і всі лісові звірі приходили пити воду із джерела, яке перебувало неподалік від того місця, де пряла вдова ведмедя. Заглядали сюди й зірки з неба. А одного разу навіть
Сонечко розв'язало випити водиці із джерела, так було воно таким більшим, що не могло протиснутися через вузьку ущелину.
Побачила його молода вдова, стало їй жалко сонечко.
- Ти, сонечко, нахилися й боком-боком доберися до джерела, - порадила вона.
Подякувало їй сонечко, послухалося її ради й, напившись удосталь джерельної води, повернулося на небо.
А через сім днів у ущелину з'явився місяць. Як і сонце, місяць не вміщався у ущелину. Молода вдова прийшла їй на допомогу, і вдячний місяць так сказав:
- Ти добра й жаліслива дівчина й рятуєш життя багатьом. Ти гідна жити у кращому з мирів. Підемо із мною на небо.
- Тут у тіні дерева мені тихо й покійно. Дозволь, місяць, мені тут залишитися, - попросила дівчина.
- Я не бачила всіх прекрасних місць землі, але певен, що на місяці куди краще. Ступай із мною - не пошкодуєш!
- Якщо ти так наполягаєш, - покірно відповіла молода вдова, - я піду за тобою. Так тільки прошу тебе, дозволь мені захопити із собою прядку й це дерево.
Місяць уклав у саквояж прядку й дерево, побрала на руки молоду вдову й поплила у небо.
Ось чому народні розповідачі казок лисові вважають, що плями на місяці - це розкидисте дерево й сидяча під ним за прядкою дівчина.