Якось загралися сім дівчат-сестер, які жили у небі, і спустилися із синього неба на високі гори внизу, на землі.
На такі гори вони спустилися, де крижані ріки із шумом падають у безодню. Давно це було.
Довго жили ті дівчата у горах і дуже тужили й плакали, тому що не знали, як потрапити назад у свій небесний будинок. Та були ті сестри прекрасні й холодні, як була прекрасна й холодна вода, струившаяся з ущелини.
Одна людина, по імені Вурунна, піймав двох із семи цих дівчат. Та змусив їх жити у своїй хатині й сидіти з ним у багаття. Стали ці сестри блякнути й марніти, Але якось подивилися вони у небо й побачили там знову своїх сестер, які вказували їм на високе дерево.
Підбігли ті дві дівчата до дерева й стали благати його допомогти їм потрапити додому. Зглянулося дерево й початок швидкий рости. Росло, росло й уперлося верхівкою у небо.
Повернулися обидві дівчата у свій небесний будинок, і знову всі семеро сестер були разом. Правда, нещасні бранки тепер були не такими яскравими, як їх сестри, а тьмяними й блідими. Так з'явилося сузір'я Плеяди.
Сумно дивилися на сім небесних зірок сім земних юнаків племені Берай-Берай, що любили їх на землі. Стало цим юнакам гірко й самотньо.
Але добре дерево допомогло й ім. Піднялися юнаки на небо й перетворилися у сузір'я Оріона.
Щоночі дивляться вони на свої коханих і слухають їхній тихий спів.