Жив не жив цар, і було у нього три сини. Коли хан зостарився й осліп, сини запитали його:
- Чому допомогти тобі, батько?
- Діти мої! Є тільки один засіб, який мене зцілить. Це плоди із саду дівчина-пануючи. Але ще жодна людина не могла проникнути у цей зачарований сад. Навряд чи й вам це вдасться, - відповів хан.
- Клянемося, батько, ми добудемо ці плоди або складемо голів! - викликнули сини й стали готуватися у шлях.
Спочатку відправився старший син. Довго він їхав, поки не добрався до високої сніжної гори. За горою він побачив старого, який зашивав растрескавшуюся землю.
- Салам алейкум! Так не буде тобі удачі у твоїй дурній витівці!
- Сам ти залишишся без удачі, - відповів старий. Ударив старший син коня батогом і поскакав далі. Довго він їхав і потрапив у країну, де протікала молочна
Ріка, а у садах ріс виноград і інші дивовижні плоди.
Здивувався ханський син і подумав: «Це, мабуть, ті самі сади дівчини-пануючи». Наповнив він хурджини плодами й рушив у дорогу назад.
Удома він відразу пішов до батька й гордо поклав хурджини у його ніг.
- Як швидко ти повернувся, - здивувався хан.- Розкажи, де зірвав ти ці плоди?
Повідав старший син про чудову країну, де тече молочна ріка й ростуть дивовижні плоди.
- У молодості до цих садів я міг доскакати, поки варився хинкал, - сказав батько.- Ні, до садів дівчини-пануючи добратися не так-те легко.
Потім у шлях відправився середній син. Він теж перевалив сніжну гору й зустрів старого, який зашивав растрескавшуюся землю.
- Так не буде тобі удачі у дурній витівці! - викликнув середній брат замість вітання.
- Сам ти залишишся без удачі, - відповів старий. Середній син пропустив, повз вуха ці слова й відправився
Далі. Добрався він до країни, де тече молочна ріка, і рушив далі. Так він їхав, поки не потрапив у країну, де тече масляна ріка. Там пил стояв стовпом і бруд був по коліно, а у густих садах росли дивні плоди. «Не інакше як це сади дівчини-пануючи», - подумав середній брат і став набивати хурджини плодами.
Середній син теж повернувся додому благополучно й розклав плоди перед батьком.
- Однак швидко ти повернувся, синок! - помітив батько.- Та де ж ти зірвав ці плоди?
Розповів йому середній син про далеку країну, де тече масляна ріка.
- У молодості до цієї країни я добирався, поки не потухала моя трубка, - відповів хан.- Від масляної ріки до володінь дівчини-пануючи так само далеко, як від неба до землі.
Настала черга молодшого сина. Рушив він у шлях і теж зустрів старого, який зашивав землю.
- Салам алейкум, добрий старий! Удачі тобі!
- Ваалейкум ассалам, джигіт! Куди шлях тримаєш? Розповів ханський син, що шукає сади дівчина-пануючи.
- Слухай мене уважно, я тобі допоможу, - сказав старий.- Ти проїдеш багато країн, поки не досягнешся країни, де протікає ріка з меду. Це границя володінь дівчина-пануючи. Сама ж вона живе у величезній міцності із залізними ворогами. Ти відкриєш ворота ціпком із залізним цвяхом на кінці, обернеш ноги травою, увійдеш у сад і будеш збивати плоди дерев'яним ціпком. Інакше залізні ворота, густа трава й дерева піднімуть шум і ти загинеш від шашки дівчина-пануючи.
Подякував молодший син старого й поїхав далі. Довго їхав він, поки не побачив величезний палац із міцними залізними воротами. Штовхнув він ці ворота ціпком зі цвяхом на кінці. Ворота повільно відкрилися й голосно заскрипіли: «Почуваю вагу заліза, почуваю вагу заліза».
- А яку ще вагу ви повинні почувати? Не скричите й не заважайте мені спати, - пролунав голос дівчина-пануючи. Вона думала, що стулки воріт труться одна про іншу.
Ханський син обв'язав ноги травою й увійшов у сад. «Почуваю траву, почуваю траву», - голосно шурхнула трава.
- Що ти можеш почувати, крім трави? Не шаруди й дай мені спокійно спати, - розсердилася дівчина-цар.
Став ханський син збивати плоди ціпком, а дерева зашуміли: «Почуваю дерево, почуваю дерево».
- Не шумите так голосно, - промурмотала у сні дівчина-цар.- Перестаньте стукати галузями, і ви нічого не відчуєте.
Коли хурджини були повні, молодший син праг уже було покинути палац, але раптом зухвала думка прийшла йому у голову.
Він обережно пробрався у Спокої дівчини-пануючи, тричі поцілував сплячу красуню й легенько вкусив її у щоку.
Потім він вернувся додому й віддав плоди батькові.
- Довго ж ти мандрував, синок, - сказав хан.- Прийде час — і ми испробуем ці плоди.
А дівчина-цар прокинулася, подивилася у чарівне дзеркало й побачила на щоці сліди зубів.
- Хто мене вкусив? - закричала вона. Чарівне дзеркало розповіло їй усе, що трапилося.
- Негайно споряди військо! Я прагну подивитися на цього сміливця, - наказала вона.
Незабаром війська семи країн, які підкорялися дівчині-паную, виступили у похід.
Через якийсь час величезний військо на чолі з хороброю дівчиною-царем стало табором під стінами міста, і до хана прибутки гінці з вимогою негайно видати викрадача плодів.
Слух про дівчину-пануючи і її незвичайну красу дійшов до старших братів, і вони відправилися першими.
- Це ми зірвали плоди із чарівного саду.
- Як ви зірвали плоди? - запитала дівчина-цар.
- Ось цими руками, - відповіли брати.
- Проженете цих брехунів! - закричала вона, і її наказ негайно був виконаний.
Тоді у табір відправився молодший син і сказав, що плоди із чарівного саду зірвав він.
- Розкажи, як ти зробив це? - запитала дівчина-цар. Він розповів, як усе трапилося.
- Як ти змів мене вкусити? Я повинна відплатити тобі тою же монетою! - закричала вона й преболяче вкусила юнака у щоку.
- Ми квити, - сказала дівчина-цар.- Але цього мало. Я повинна тебе ще й покарати. Підставляй іншу щоку.
Після цього дівчина викликнула:
- А тепер веди мене до твого батька за благословенням.
Хан з'їв плоди й перетворився у парубка, а коли дівчина-цар торкнулася його очей, він знову став видючим.
З радощів хан улаштував пишне весілля. А у його сина незабаром з'явилися діти: хлопчики, схожі на батька, і дівчинки, схожі на матір.