Жив не жив бідний мірошник. Занадився до нього злодій — поїдати залишені на вечерю хинкали.
«Хто може поласитися на мою вечерю», - дивувався мірошник. Та ось розв'язав він піймати злодія. Причаївся у темному куті й чекає.
Через якийсь час бачить він: відкривається двері, входить облізла лисиця й починає спокійно ласувати хинкалами.
- Отож ти хто, непрошений гість! - закричав мірошник, захлопнув двері й став щосили бити лисові міцним кийком.
- Не бий, відпусти мене, мірошник, - почала благати лисиця, - я зроблю тебе багатієм і женю на ханській дочці. Тільки коли ти станеш багатим і знатним, обіцяй подбати про мою старість.
Захотілося мірошникові розбагатіти й одружитися на ханській дочці, і відпустив він лисові. А лисиця всю ніч бродила на базарному смітнику й знайшла аббаси.
Ранком вона прибігла до хана й говорить:
- Про мудрий хан. Я візир великого Мукучихана. Розв'язали ми порахувати його скарбу. Не чи даси ти нам твою більшу мірку?
- Мірку-Те я дам, але хто такий цей падишах і чому я нічого не чув про нього?- здивувався хан.
- Почуєш, про хан! - відповіла лисиця, побрала мірку й покинула палац.
На другий день лиса поклала у мірку аббаси й віднесла ханові.
Подивився хан і знайшов на дні мірки аббаси.
А лисиця тим часом стала бродити по всіх околишніх базарах і знайшла золотий туман.
Знову пішла вона до хана й попросила позичити більшу мірку.
- Навіщо тобі знову мірка? - запитав хан.- Хіба ви не порахували скарбницю?
- Знай же, хан, що скарбниця мого падишаха настільки велика, що для підрахунку буде потрібно ще не менше тижня, - відповіла лисиця, побрала мірку й утекла.
Коли через тиждень вона повернула ханові мірку, той знайшов усередині золотий туман і подумав:
«Мукучихан, мабуть, має незліченні скарби!»
Пройшло якийсь час, а потім лиса прийшла до хана й стала сватати за його дочку великого падишаха Мукучихана. Хан охоче погодився.
Домовилися вони зустрітися на березі ріки, і лисиця направилася до мірошника.
- Слухай мене, - сказала вона.- Коли ми наблизимося до ріки, ти повинен стрибнути у воду й зробити вигляд, що тонеш. Наближені хана врятують тебе. У іншому покладися на мене.
Лисиця скинула з мірошника лахміття, вимила його, накинула на нього стару шубу, прикрасила її вінками зі свіжих квітів і повела до ріки.
На іншому березі їх чекав хан із численною" свитою. Лисиця непомітно зіштовхнула мірошника у воду й стала кричати:
- Урятуйте мого падишаха, він тоне!
Поки браві нукери хана приспіли на допомогу, швидка ріка віднесла нашого падишаха далеко вниз. Нарешті його витяглися й одягли у просту черкеску й ноговици. Зроду не бачив мірошник такого одягу й став здивовано її розглядати.
- Агов, ви, дурні! - закричала лиса.- Як ви змели образити великого падишаха, майбутнього зятя вашого хана? Як насмілилися ви дати йому такий злидарський одяг!
Наближені хана негайно одягли мірошника у кращі одяги, оперезали шашкою й кинджалом і посадили на арабського скакуна.
Коли наречений і вся звита під'їхали до ханського палацу, бідний мірошник витріщив очі від подиву.
- Що це з ним? - запитав стривожений хан.
- Він уперше бачить такі жалюгідні будови. Адже у порівнянні з палацом мого падишаха твоє скромне житло просте халупа, - відповіла лисиця.
На другий день зіграли весілля, яке тривало цілу тиждень, а потім Мукучихан з ханською дочкою, цілим обозом і великою свитою відправилися у дорогу назад. Поперед усіх бігла лиса.
Чи Довго їхали вони, чи мало їхали, чи вдень їхали, чи вночі їхали, ми не знаємо. Правда те, що лисиця побачила на зелених лугах велика череда червоних корів, чорних биків і білих телят і запитала:
- Хто хазяїн цих черід?
- Аждаха, - відповіли пастухи.
- Не виголошуєте цього імені, якщо вам дорога життя, - сказала лисиця.- Сюди рухається могутнє військо шести падишасов на чолі з Мукучиханом. Їхнього пушка рознесе вашого ажаху у жмути. Говорите, що тут володіння могутнього Мукучиана.
Та коли звита Мукучихана запитала про власника цих не метних черід, перелякані пастухи дружно відповіли:
- Їхній хазяїн Мукучихан.
Потім лисиця побачила величезні табуни скакунів і отари овець, які теж належали аждахе. Лисиця попередила табунників і чабанів про небезпеки, що загрожує їм, і на запитання хан-який звиті вони теж відповіли, що їх хазяїн — падишах Мусучихан.
А лисиця тим часом прибігла до аждахе й злякано закричала:
- Бєдний аждаха! На тебе йдуть війська шести падишахів з гарматою. Рятуйся, поки не пізно!
- Я завжди вважав тебе іншому й дозволяв красти моїх курей. Так допоможи ж позбутися лиха, - став благати її аждаха.
- Близько твого палацу коштує більша скирта сіна. Сховайся уда й не ворушися, - порадила лиса.
Як тільки аждаха сховався у скирту, лиса підпалила її й бідний аждаха згорів заживо.
Коли Мукучихан із дружиною й проводжаючими під'їхали до палацу аждахи, лисиця зустріла їх і влаштувала бенкет.
Пройшов час. Загордився Мукучихан, і став він забувати лисиці. Розв'язала вона перевірити Мукучихана й прикинулася жертвою. Слуги негайно прибігли у палац і доклали про нещастя.
- Подумаєш нещастя — смерть лиси! -сказав Мукучихан.- Стара крутійка давно мені набридла!
А лиса встала й почала співати:
Розповім я вам про мірошника, Про підступного самозванця...
Переляканий Мукучихан став благати лисові вибачити його й велів щедро її обдарити.
Говорять, і зараз живе лиса розкошуючи у палаці Мукучихана, але з ним вона з тих пір не розмовляє.