Зібралися птахи й розв'язали, що їм потрібно мати царя - адже царі є у всіх живих істот. Пішли вони до Леву, паную всіх звірів, і попросили зібрати раду. Лев зібрала рада й говорить: "Що будемо робити?" Колібрі, сама маленька із птахів, сказала "Хоч я й менше всіх, але царем буду я!" А Сокіл подумав: "Я можу злетіти вище всіх. Треба б улаштувати таке змагання: хто підніметься вище інших, той і буде царем". Але йому було незручно говорити про це: усе знали, як високо він літає, і могли сказати, що тому він і прагне змагатися у літі. Сокіл не припускав, що Колібрі задумала те ж саме.
Та отут заговорив Соловей: "Я прагну дещо запропонувати, - сказав він, - але не знаю, як ви до цього віднесете".- "Говори, говори!" - закричали птаха. Та Соловей продовжував: "Я не стану пропонувати вам зробити царем того, хто краще всіх співає. Адже ясно, що у співі ніхто не може суперничати із мною. Ні, я прагну сказати інше. Усім нам, птахам, бог дав одне загальне - крила. Тому давайте домовимося - хто злетить вище всіх, той і буде царем". Сокіл зрадів - він і сам цього праг. Він піднявся й сказав: " Так, це правабоно!" Та усе птахи теж погодилися. А коли змагання почалося, Колібрі забралася у пір'я на спинці Сокола. Вона була така маленька, така легка, що він цього й не помітив. Злетів Сокіл високо високо, і птаха говорили: "Сокіл усіх перемагає!" Але потім вони глянули нагору ще раз і бачать: Колібрі вище. Та птаха закричали: " Ні, немає царем буде Колібрі - вона злетіла вище Сокола". Ось як Сокіл збирався стати царем птахів, а вийшло зовсім інакше.