Було або не було, зібралися одного разу шакали на раду. Один з них, самий сивий, самий облізлий і самий мудрий, сказав таке мовлення:
- Брати шакали! Дотепер кожний з нас думав сам за себе й тільки про себе. А давайте виберемо вождя, який, думаючи про себе, буде думати за нас. А?
- Ура! - обрадувалася вся зграя й відразу обрала самого гідного зі свого середовища Великим Шакалом.
Великий Шакал відрізнявся розсудливістю, скромністю... Але відома справа — шакал. Дуже скоро він зазнався, занісся й став безсовісно пригноблювати своїх побратимів. Шакали були дуже незадоволені, але відома справа- шакали: скорилися, терплять. Та тихо чекають, коли представиться безпечна можливість відновити справедливість.
Ось одного разу вибігли вони всією зграєю з лісу й бачать: пасеться череда овець.
- Про Великий Шакал! - задзявкали шакали.- Ти могутній, ти страшний! Як горять твої очі! Ти, напевно, прагнеш задерти геть ту вівцю? Так задери... Ні, ми не станемо тобі заважати. Ми тут постоїмо, у сторонці.
Великий Шакал урізався у череду, кинувся на жирну вівцю й не без праці, але Усе-таки впорався з нею.
Побігли шакали далі. Бачать, пасеться табун коней.
- Про Великий з Великих, ти непереможний, ти жахливий!- знову завили шакали.- У тебе знову загорілися очі. Ну звичайно, ти прагнеш задерти геть того великого дурного жеребця. Так задери! Твоє бажання для нас — закон!
Великий Шакал урізався у табун, кинувся на жеребця... Але ж кінь — не вівця, і табун — не череда. Великий жеребець стукнув Великого Шакала по зубах дуже твердим копитом, а інші коні теж стукнули й теж копитами...
Ледве доплівся бідолаха до свого лігвища. Зализуючи рани й садна, він усе присуджував:
- Що робити! Якщо щодня тобі говорять, що ти великий, треба бути воістину великим, щоб не повірити!