Одного разу у мисливця пропав сокіл. Довго він його шукав, але, напевно, так і не знайшов би, якщо б не звернулася до нього на базарі якась баба:
- Добра людина, купи у мене гарний птаха! Тиждень назад залетіла у моє вікно, а тепер не їсть, не п'є — нудьгує.
Став мисливець розпитувати й догадався, що це і є його сокіл.
- Де ж ти його тримаєш?-поцікавився мисливець.
- У курятнику.
- Так він, напевно, усіх курей перебив?
- Ні, він смирний.
Прийшли у курятник. Бачить мисливець — і справді, його сокіл. Тільки у якому виді!..
- Скажи, ушанована, навіщо ти йому дзьоб відрізала?
- Так це я від жалості. Він не праг зерно клювати, а я й подумала: це тому, що дзьоб у нього занадто кривій. Ось і підрівняла.
- А навіщо пазурі обрубала?
- Так він усе рвався, усе бився, на місці не сидів. Я й подумала: вуж дуже довгі так здоровіші він пазурі відростив — вони йому ходити заважають. Ось і підстригла. А заодно й крила підрізала.
Забрал мисливець сокола, приніс додому й показав синові.
- Якщо ти не курча, те цурайся курей, - сказав батько.- Тому що курці безпечніше серед соколів, чому соколові у курятнику: тобі насиплють повну годівницю, але обрубають дзьоб, підстрижуть пазурі й підріжуть крила!