Одного разу падишах призвав до себе коваля й сказав йому:
- Наказуємо тобі викувати нам кольчугу із чистого золота. Те-Те позаздрять нам усі падишахи!
Коли коваль пішов, візир сказав:
- Воістину, государ, такої кольчуги не було, немає й не потрібно. Куди годиться кольчуга із золота, якщо у ворогів твоїх кинджали зі сталі? Та обійдеться вона недешево.
- Н-Так...- сказав падишах.- До чого погано бути володарем! Помилитися йому так само легко, як простому смертному, а ось визнати помилку куди сутужніше.
- Єдина розрада, - відповідав візир, - що розплачуються за помилки володаря завжди піддані. Ось і ти, коли коваль принесе кольчугу, подвергни її випробуванню...
Коли коваль приніс кольчугу, падишах піддав її випробуванню: розклав на підлозі, змахнув шаблею й розсік навпіл. Розсік і закричав на майстра:
- Зрадник! Нахаба! Та ти ще думав одержати плату за кольчугу, яка не може захистити від удару? Пішов геть!
Коваль, засмучений, повернувся додому.
- Розорив нас падишах, - сказав він своєї дочки.- Скільки золота пішло на кольчугу, а часу й того більше!..
Але вона заспокоїла батька:
- Полагодь кольчугу, я сама віднесу її падишахові. Коли кольчуга була готова, дівчина наділу її на себе
І відправилася у палац.
- Ось кольчуга, - сказала дівчина.- Випробуй на мені її міцність, падишах!
Падишахові, звичайно, дуже не хотілося платити, дуже йому хотілося розрубити й кольчугу й зухвалу дівчину, але не вистачило у нього нахабності. Дивно для падишаха, не чи правда?
Та він сповна заплатив за роботу.