Дурханий, яку бог нагородив рідкою красою, була дочкою пуштуна (Пуштун - афганець) Таус-Хана, що жив у Сватові (С у а т - місцевість на північний сході Афганістану.), у Верхній Баздаре, і нареченою пуштунского юнака по імені Пайав-Хан.
Одного разу на весіллі своєї двоюрідної сестри Дурханий побачила молодого Адам-Хана з Нижньої Баздари. Він їй дуже сподобався, а юнака після зустрічі з Дурханий охопив вогонь божевільної любові.
Коли весілля минулося й гості стали розходитися, Адам-Хан і Дурханий, випадково зустрівшись на стежці біля будинку, нишком глянули один на одного.
Пізнім вечором Адам-Хан сидів у вікна. Злегка торкнувшись пальцем струн рабаба, (Р а б а б - струнний музичний інструмент.) він важко зітхнув і розповів про борошна серця вірним своїм друзям Миро й Било. Друзі порадили йому тієї ж уночі відправитися на побачення з улюбленої, але Адам-Ханові важко було зважитися на це. Нарешті Миро й Било вмовили юнака. Усі вони негайно ж помчалися у Верхню Баздару.
Било залишився стояти на стражі, а Адам-Хан і Миро обережне пробралися до покоям Дурханий. Миро вказав Адам-Ханові двері, і той умить опинився у ложа улюбленої.
Дархо,( Дархо - зменшувальне ім'я Дурханий.) розметавшись, спала на палянге. (Палянг - постіль, ложе.) Її бліда особа була прекрасна, як місяць, а ледве прикриті ока походили на зірки.
Ціла година Адам-Хан, не відриваючись, дивився на дівчину й чекав, коли вона підніме свої прекрасні вії. Але при цьому він навіть пальцем не торкнувся її.
Прокинувшись, Дархо побачила перед собою того самого юнака, якого вона тільки що бачила у сні. Не чи мрії це? Дівчина потерла очі й переконалася, що усе це відбувається, наяву. Тоді Дурханий піднялася з ложа, ласкаво вітала юнака й зізналася йому у своїй любові. У обіймах пройшла довга ніч, що здався їм однією миттю. Але ось Миро сповістив, що вже настав ранок і повинні пролунати голоси муеззинов, що призивають правовірних на молитву. Адам-Хан і Дурханий розсталися зі сльозами.
З тієї ночі Адам-Хан залишався байдужим до всього на світі, так що його навіть довелося лікувати всякими зіллями. А тим часом Пайав-Хан приніс калим за Дурханий і швидко відсвяткував весілля.
Якось раз повз вікна Адам-Хана проходили індійські факіри. Помітивши жалюгідний вид юнака, вони стали розпитувати, що трапилося, і Миро повідав їм смутну історію Адам-Хана й Дурханий. Факіри обіцяли влаштувати зустріч закоханих.
Та ось Адам-Хан і Миро облачилися у одяги мандрівників, скуйовдили собі волосся, на ноги надягли дерев'яні сандалії. Факіри ж переодяглися їхніми слугами.
Так прийшли вони у Верхню Баздару, зупинилися у дворі Пайав-Хана й прийнялися показувати змій. Звуки сопілочки заклинателів змій зібрали багато народу. З'явився й Пайав-Хан з Дурханий. Дурханий відкрила покривало, і її очі зустрілися з очима улюбленого.
Показавши своє мистецтво, заклинателі змій розкинули намет у саду Пайав-Хана. Усякий, хто прогулювався по садові, заходив подивитися на факірів. А іноді у цій стороні саду з'являлася й Дархо.
Пройшло кілька днів, і Пайав-Хан запідозрив недобре. Він розсердився й прогнав факірів із саду.
Тепер для Адам-Хана зникла всяка надія побачитися з улюбленої. Його знову стала мучити жорстока лихоманка. Скільки не лікували його, скільки не давали йому ліків - ніщо не допомагало, і незабаром він назавжди пішов із цього миру.
Довідавшись, що Адам-Хана немає більше у живих, Дурханий намертво впала на землю. Збіглися люди й стали розтирати їй руки й ноги, окуривать її рутою, але врятувати її не могли. Ні молитви, ні заклинання, ні талісмани не допомогли: Дурханий залишалася нерухомої, душу покинула її тіло. Говорять, що Адам-Хан і Дурханий зустрілися на тому світлі. Може бути, люди придумали це, щоб заспокоїти свої серця? Говорять також, що всякий, хто зробить собі медіатор (Медіатор - спеціальна пластинка для гри на струнних інструментах.) із чагарнику, що виріс на могилі Адам-Хана, швидко навчиться відіграти на рабабе. чи Правда це - Аллах відає...