Жив у одному селі людей по імені Кутуб-Хан. Був він дуже багатий і, звичайно, дуже жадібний. Та дуже він страждав, що його слуги багато їдять. Він би вигнав їхніх усіх, але як без них обійтися? Добре біднякові - він сам собі хазяїн. А ось багатієві гірше: він, бідолаха, тільки слугам своїм хазяїн, а сам власних наказів виконати не вміє й тому без слуг як без рук. Одного разу багатій занедужав, і у нього пропав апетит. Коли прийшов лікар, хворий звернувся до нього з питанням:
- Скажи, ушанований, як же це так: який день нічого не їм, а мені й не хочеться?
- У тебе лихоманка, - відповів лікар, - і тому немає апетиту. Будеш здоровий, і апетит буде.
Вислухав скнара ці слова, засмутився й у той же час зрадів, засміявся й одночасно заплакав:
- Аи, як добре, що я хворий: гаманець здоровішай буде! Ой, як погано, що слуги мої здорові: гаманець при смерті!