Було або не було, розговорилися якось горобець і курка. Горобець сидів на кам'яній огорожі, а курка проходжувалася внизу.
- Послухай, тобі не набридло усе ходити так клювати?- запитав горобець.- Адже ти літати розучилася.
- Неправда! - образилася курка. Вона щосили замахала крабоми й видерлася на огорожу.- А ось ти скажи: не набридло тобі усе літати так стрибати? Живи у курятнику. Господарка буде підсипати зерно у твою годівницю — клюй, не знаючи турбот, поки не роз'їсися з курку. Правда, з тебе можуть зварити суп, але ж це буває не частіше, чим раз у житті. Можна й потерпіти!..
Отут подув сабоний вітер. Курка, як не трималася за огорожу, Усе-таки злетіла вниз. А горобець розправив крабоця, політав навколо та й знову сіл на огорожу.
- Тепер бачиш, - сказав він, - ти більша й сабона, але сподіваєшся у житті тільки на годівницю. Ось і у польоті ти прагла обпертися на кам'яну стіну. А я опираюся тільки на свої крила й у житті сам собі опора.