У якімсь царстві, не у нашій державі жила бабуся-удова; у їй було два сини розумних, а третій дурень. Стала мати помирати, стала маєток відмовляти — кому що, і просить розумних: «Не обділите, синки, дурня; було б усім нарівно!» Ось баба померла, розумні брати розділили весь маєток меж собою, а дурневі нічого не дали. Дурень схопив покійницю зі стола й потяг на горище. «Що ти, дурень! - закричали на нього брати. - Куди поволок?» А дурень у відповідь: «Ви двоє усе добро собі забрали; мені одна матінка залишилася!» Витяг наверх і прийнявся кричати у усі горло: «Люди добрі, подивитеся — матінку вбили!» Брати бачать — худа справа! - і говорять йому: «Дурень, не кричи! Ось тобі сто рубльов; ось тобі кінь!»
Дурень побрав гроші, запріг коня, посадив бабу на дровни й повіз її, немов живу, на більшу дорогу. Скакає назустріч йому пан, дзвіночок під дугою так і заливається: дурень із дороги не звертає. «Агов ти, дурень, відвертай убік!» — кричить пан. «Сам відвертай!» — відповідає дурень. Пан Розсердився, залаявся, не велів звертати, наскакав на дровни й перекинув набік; баба впала, а дурень заволав: «Варта, варта! Пан матінку до смерті зашиб!» — «Мовчи, дурило, ось тобі сто рубльов». - «Давай триста». - «Чорт із тобою! Бери триста, тільки кричати перестань». Дурень побрав з пана гроші, поклав бабу на дровни й поїхав у близьке село; пробрався задами до попа на двір, заліз у льох, бачить — стоять на льоді кринки з молоком. Він зараз познімав з них покришки, притяг свою бабу й посадив біля на солому; у ліву руку дав їй глечик, у праву — ложку, а сам за діжку сховався.
Незабаром пішла на льох попадя; глядь — незвісно чия баба сметану із кринок симает так у глечик збирає; попадя схопила ціпок, як трісне її по голові — баба звалилася, а дурень вискочив і давай кричати: « Панотця-Світла, варта! Попадя матінку вбила!» Прибіг піп: «Мовчи, — говорить, — я тобі сто рубльов заплачу й матір даром схороню». - «Неси гроші!» Піп заплатив дурневі сто рубльов і поховав бабу. Дурень відвертав додому із грішми; брати запитують: «Куди мати запроторював?» — «Продав, ось і грошика». Завидно стало братам, сталі змовлятися: « Давай-но вб'ємо своїх дружин так продамо. Коли за бабу стільки дали, за молодих удвічі дадуть». Ухлопали своїх дружин і повезли на базар; там їх побрали, у кайдани закували й заслали у Сибір. А дурень залишився хазяїном і зажив собі розкошуючи, мати поминаючи.