Один солдат стояв на годиннику, ковда Катерина царювала. Та вона йшла повз його, він посміхнувся. Вона спрашиват: «Ти чо ж посміхаєшся?» Ну, він, як простий солдат, ничо у своє виправдання сказати не міг, вона й дала йому справа: ранком, як устане, - двадцять ціпків одержати. Ну, це тривало цілий рік — як ранок, устане солдатів, йому двадцять ціпків. Із сил вибився, куди подіятися?
Ось прийшов він один раз у шинок, сумний і смутний, сидить, голову повісив. Потім підходить уводити, увести до ладу ньому один п'яниця: « Про що, служивий, задумався? Про що сумно голову повісив?» — «Чо ж тобі сказати? Ти моєму горю не допоможеш».- «А почім ти знаєш? Може, допоможу?» — « Ні, моєму горю ніхто на світі не допоможе!» Ну, солдат йому розповів, чо як було: «Та тепер час рік, як я кажний день терплю тако покарання».- «Хм, а купиш полбутилки? Я допоможу».- «Так якби допоміг, я б пляшку купив».- « Ні, мені буде й полбутилки». Солдат купив йому полбутилки. «Ну, - говорить, - тепер я напишу тобі аркуш і дам, - говорить.- Ти ось приходь завтра ввечері у цей же кабачок, я тобі усе розповім».
Солдат чекає не дочекається вечора. Приходить вечір. Він написав йому аркуш і дає й говорить: «Ось побери цей аркуш і обійди навколо палацу; ковда ти підеш, варта буде вся спати; ковда обійдеш навколо палацу, усі й придворні заснуть. Тожно заходь до цариці у спокій і бери її на право плече й неси. На такий-то вулиці на Васабоевском острові є швець, і у нього дружина точь-точь Катерина й кличуть Катериною. Вони сходственни, як рідні сестри, а швець злющий-презлющий. Ну й ось, ти поклади її поруч шевця, а дружину його віднеси, у Спокої поклади».
Ну, солдат так усі й зробив: государиню побрав, приніс до шевця, а сапожницу приніс у спокій. Ну, добре. Швець ранком прокинувся, а він нюхав тютюн, штовхнув дружину у бік і говорить (він гугнявий був): «Баба, баба, давай ріг!» Вона говорить: «Це що таке? Хто отут такий?» — «А ти хто така?» — «Ах ти, сволоти, я — цариця!» Як швець зіскочить: «А, ти цариця?!»
Як прийнявся її волтузить — колись їй і думати! Ось вона й думат: «Що це тако! Якщо людей, так він не може мною розпоряджатися, а якщо я померла, то, можливо, мене у пекло відправили — так це, вірно, чорт».
Знову й заснула.
Ось вона ранком лежить, він її у бік: «Баба, чо не встаєш?» — «Відв'яжися, я цариця».
Він знову волтузить! Заставлят її сніданок варити, вона за що не візьметься, ничо не виходить. «А, так ти, вірно, і правда цариця», - знову волтузить. Після обіду він гово рит: «Баба, баба, пошукай-но у голові!» — «Так ти що, сволоти, адже я тобі сказала, що я цариця!..» Ну, знову те ж...
На інший день він її заставлят сорочки стирати, а її всі хлоп так хлоп, шпарко вуж злий був. Вона вуж боїться й не говорить, що цариця, кориться, а сама й думат: «Вірно, у пеклі — і всі, як нас, такий же місто».
Ковди стирала, усі руки исстирала, а сорочки не простирала.
Так з Катериною тривало три дні. А у цей час Катерина-Сапожница прокинулася й бачить — усі не так, і думат: «Вірно, бог за мої мвчення вибачив мої гріхи й відправив у рай».
Прокинулася раніше, чим покладається цариці вставати, походила, подивилася — туалет, плаття й усе. Потім, ковди вийшов годинник, ковди треба одягати государиню, з'явилися фрейліни й давай одягати, напудривать, локони навивати (бач, каки у їй локони були), і ніхто її не помітив, тільки старша фрейліна запримітила, що вона ледве ростом вище. Тільки усе дивувалися, у якому покійному настрої що одягли, зачесали — і ніяких капризів.
Государині у цей день треба у сенат їхати, вона їздила зі старшою фрейліною всюди. У фрейліни у цієї братові суд по політичній справі був: або вішати треба, або у Сибір на каторгу. Він і говорить їй: «Ковди будуть вам передавати суду решенье, передавайте мені через плече й говорите: « без суду й наслідку».
Ну, како б справ їй не давали, вона усе передає й говорить: « Без суду й наслідку, без суду й наслідку». Усе у сенаті здивовані, що Катерина сьогодні добра. Доходить справа до покарання військовою повинністю, та знову їй тихо говорить: «Говорите, що покарання тілесно скасоване». Вона сама додала. «Усе вибачаю, покарання тілесно скасовую!»
Пройшло три дні. Приходить солдатів у той же кабачок ( по всіх військах радість пішла, що скасовані покарання), цей говорить солдатові «Побери, із цим аркушем обійди, знову усе будуть спати, ти побери Катерину, поклади у спокій, а сапожницу назад до шевця».
Ось солдат відніс її, приносить і кладе. Тільки пішов, швець прокинувся, давай ліктем штовхати: «Баба, баба, давай-но ріг». Вона говорить: «Ах ти, сволоти, адже я цариця!» — «А, ти знову цариця!» — і давай волтузить.
Прокинулася Катерина, дивиться — у своїх спокоях, і думат: «Чо це я, чи то у сні бачила, чи то наяву трапилося». Заходить старша фрейліна, і спрашиват вона: «Сьогодні у нас який день?»
Та подивилася: «Ага! Ось таке-те число, ваша величність». Вона лежить і думат: «Невже було приключенье?» Глянула на свої руки, а руки-то исстирани: «Правда, було». Потім вона й думат: «Адже ось у три дні й те як я пережила, а солдата-те я покарала, уже більше року пройшло; що він повинен винести, а я присудила без усякої пощади».
Потім, ковди одягли її, вона й говорить: «Покличте до мене такого-те солдата».
Солдата зараз же привели. Вона підійшла й хлоп його по правому плечі. «Ну, - говорить, - розкажи-но мені, голубчик, тільки всю правду, як було чо? Како вийшло приключенье? »
Солдат по чистій совісті усе розповів, не міг ні слова сховати. « За борошна твої дарую тебе генералом, а за правду — майором: генерал-майор будеш! Покажи мені, де цей живе швець?»
Потім солдат розповів, веліла запрягти трійку у дишлі й покотила у своїй колясці, у якій завжди їздила. При-Езжат, підкотила коляска — спрашиват: «Такий-то тут живе?» Він гугнявить: «Тут, тут».
Вона без усякої допомоги зстрибнула, заходить у халупу знову, дивиться на його дружину, і вона точь-точь так само гарна. Кладе двадцять п'ять тисяч на стіл і говорить: «Ось тобі, швець, двадцять п'ять тисяч, кинь шевцювати й не бей свою дружину. Дружина твоя буде у мене молодшою фрейліною».
Після цього Катерина добрі стала.