Жили два брати рідні: один бідний, інший багатий. У багатого дітей не було, а у бідного безліч, і малий мала менше, і пити їсти нема чого.
Зробився багатий имянинник, і всіх багатіїв скликав, і не знат, чому їх пригощати, а свого брата бідного забув Та говорить бідного брата дружина: «Старий, — говорить, — мабуть до брата - те, хоч попроси на имянини-те шматочок».- «Ох, хазяєчка, не смію, у нього гості». Дітлах плакав нерозважно: троє доби не емши сидять, і говорять: «Тятенька, мабуть Христа заради!»
Та пішов старий до брата; зійшов, Богу помолився, по-перше — гостям уклін, по-друге — братові: «Здорово, братик!» Брат його побачив, слізно його ухвалював. «Ох, вибач Христа заради! Я про тебе й забув. Гості любящи, розсуньтеся ви з переду: я брата вперед посаджу, він иообедат». Бідний і говорить: «Ох, брат, куди мені сідати! У мене діти трої доба не емши. Дай-но мені кінь, у селі по миру з'їздити, посбирать». «Мабуть бери будь-яку».
Той запрег і поїхав. Від свово села з версту від'їхав, коні впав і вмерла. Він санки на собі привіз. Приходить до дружини, до малих дітей і гірко плаче: «Що ти, чоловік, плачеш?» — «Ех, господарка, коні-те у мене впала!» — «Так іди до брата й скажи, що ось отут кінь твоя померла».
Пішов він знову до багатого брата, зі сльозами. Ще у багатого брата конпания не скінчилася. Приходить, говорить і плаче. «Що ти, брат, плачеш?» — « Як мені не плакати? Ось у мене на цім місці твій коні впав!» — «Братик, умерла не твоя, а моя; мабуть побери, запряжи Другові та й поедь!»
Він запрег другові й поїхав. Вона до ефтова місця доїхала й нала. Він гаряче того заплакав і сани повіз на собі. Санки привіз і до баби приходить, гірко плаче. Запитує баба: «Що плачеш?» — «Ох, баба, і інший коні-те вмерла!» — «Ну, знову йди до брата, що буде».
Приходить до брата; ще конпания не скінчилася. Упав бідний на коліна, ще того слезней плаче. «Що ти, брат, боляче плачеш?» — « Як же мені не плакати? Перед богом я згрішив і тебе розорив; адже й друга-те вмерла!» — «Бог мені дав, бог і побрав! Мабуть запряжи-но третю, будь-яку, так поїдь із богом!»
Він впрег, сіл та й поїхав, і так тихенько їде: боїться, якби й ця не вмерла. Те місце проїхав і поїхав далі. Доганяє його хлопчик і говорить «Куди їдеш, дедуш ка?» — «Так ось по миру посбирать, малих дітей погодувати».- «Побери мене із собою!» — «Ех, хлопчик, я боюся: вуж я двох вморив, якби й ця не вмерла, адже чужа вона».- «Ну, господь дасть, не вмре, поїдемо!»
Сіли й поїхали; приїхали у інше село. Пристигла їхній темна ніч; вечірком під'їхали до будинку, що багатіє. Хлопчик і говорить: «Дідусь, попросися ось отут ночувати». Він підійшов під вікно й говорить: «Хазяєчка, пустите жебраків ночувати!» Хазяїн відповідає: «Гинь від вікна!» Старий пішов. Хлопчик запитує: «А що хазяїн, дідусь, говорить?» — «Гинь від вікна!» — « Мабуть-но ще раз сходь!» Підходить дідусь. «Хозяинушка, пусти Христа заради ночувати!» — «Гиньте ви, прокляті злиденні!» Знову старий пішов. Хлопчик його запитує: «А що, дідусь, багатий мужик тобі сказав?» — «Гиньте, - говорить, - прокляті, ладь».- «А мабуть-но, - говорить, - втретє! Топерь пустить». Той підійшов: «Христа заради призри від темної ночі!» — «Взъедьте, - говорить, - окаянні!» Відчинили їм, вони виїхали; кінь випрягли, у хату зійшли, на намети влізли.
Зійшлося сімейство хозяйско й стали вечеряти, а їх не саджають. Хлопчик і говорить дідусеві: «Дідусь, я їсти прагну!» — «Ну, що ж? Не саджають адже».- «Проси, дідусь, шматочок на полати-те». Дідусь і говорить: «Хазяїн, подай милостиню Христа заради нам на полати!» — «Ек, ви зголодніли? Поспієте, налопаетесь!» Вони замовчали. Хлопчик полежав і говорить старому: «Дідусь, проси-но: я боляче є-те прагну». Старий говорить: «Хазяїн, подай шматок Христа заради!» — «Отрежьте їм, псам!» Відрізав хазяїн шматок хліба й кинув на полати кидком. «Нате, щоб вам подавитися, прокляті!»
Дідусь побрав шматочок і хлопчикові подав. Хлопчик говорить: «Їж, дідусь, я не прагну!» Дідусь поїв і ситий став. Хозяви повечеряли й спати лягли; ворота замком замкнули. Дідусь заснув; хлопчик розбудив його: «Дідусь, впрягай-но так гайда-но!» — « Як ми поїдемо? Устанемо — вони нас поб'ють!» — «А ось, дідусь, ми виїдемо, вони й не почують».- «Так ворота-ти, син, замкнені».- «А мабуть, дідусь, ворота-ти відімкнуться». Дідусь пішов, запрег і говорить хлопчикові: «Поїдемо!»
Ось відімкнулися вони, знадвору з'їхали, а хазяїн не чує. Ледве поспіли знадвору з'їхати, і весь будинок провалився скрозь землю, і всі строенье, і вся худоба, і сдела
Лось величезне провялище. Старий і говорить: «Ах, хлопчик, я рукавиці-те забув у печурке!» — «Бери, - говорить, - пекти-те коштує».
Він побіг: колом яма, а пекти коштує. Він рукавиці побрав, і пекти туди пішла.
Приходить дідусь до хлопчика й каже: «Ну, будинок провалився скрозь землю, ледве ми поспіли виїхати з тобою! Одна піч залишилася». Хлопчик і говорить: « А то-те ось, дідусь, якби не рукавиці твої, і пекти-те б там була!»
Їхали-Їхали шляхом дорогою; дідусь обернувся: немає хлопчика! Подивився: у своєї околиці коштує й хліба віз везе. Приїхав додому й хліб привіз, і дітей нагодував, а конячку братові віддав.
З ним це сам господь був.