Наречена на коні

31-07-2016, 14:26 | Курдські казки

Одного разу падишах і його дружина вийшли прогулятися на берег моря. Бачать — на березі сидить старий. Падишах привітався з ним:

- День добрий, батько!

- Ласкаво просимо! - відповідає той.

- Чому ти тут займаєшся? - запитав падишах.

Старий відповів:

- Дорогою, ремесло моє — пророкувати долю людям. По дорозі назад падишах і говорить дружині:

- Раба божа, адже у нас двоє дітей, повернемося до старого, нехай він передбачить їм долю.

- Ну що ти, адже він гадальщик, людей обманює й цим собі на хліб заробляє, — заперечує дружина.

Не падишах стоїть на своєму. Повернувся він до старого:

- Батько, ось тобі золотий, скажи, яка доля очікує моїх дітей?

Старий подивився на нього й говорить:

- У тебе двоє дітей.

- Так, правда, у мене двоє дітей.

- Син і дочка, чи не так? - запитує старець.

- Вірно.

- Твоєму синові не призначено одружитися, бог не дав йому цієї радості. Коли йому здійсниться тридцять років і ти його жениш, він умре. А свою дочку ти видаси заміж за сина Східного падишаха. Падишах приїде сватати твою дочку за свого сина. Ти віддаси йому дочка. Молоддю полюблять один одного. Але по дорозі, коли твою дочку повезуть у країну її чоловіка, підніметься такий буран, що, матері покидають своїх дітей, вуха у вершників відмерзнуть і відваляться. Усе загинуть, лише твоя дочка залишиться ціла на коні. Кінь привезе її до кочовища пастухів. Там буде сім хатин. Кінь підійде до самої останньої хатини, і дочка твоя стане дружиною її хазяїна. Така доля твоїх дітей.

Падишах повернувся у палац і з тих пір втратив спокій, він тільки й думав про долю своїх дітей.

Час ішов, діти стали дорослими, а падишах усе відкладав одруження свого сина. Як не вмовляв народ падишаха женити сина, він усе не погоджувався.

- Так благоустроїться твій будинок, падишах! - говорили люди. - Якщо тобі жалко свого багатства, так ми за тебе сплатимо калим, адже синові твоєму вже двадцять п'ять років, пора його женити.

Однак падишах і слухати нікого не бажав. Але довго так не могло тривати. Та одного чудового дня падишах змушений був виконати волю свого народу. Посватав він дівчину своєму синові. Обручив він їх, побудував їм окремий будинок із залізними дверима, поставив стражу у дверей. У будинок внесли великий, з людський зріст, ящик, де й улаштували молодим постіль. Потім у ящику проробили діри, щоб туди проникав повітря, уклали нареченого й наречену й замкнули ящик. Падишах карає стражникові:

- Ти до ранку не заплющуй очей. Та хто б не прийшов, навіть якщо це буду я, стріляй.

Стражник по велінню падишаха простояв до ранку. А падишах сам за ніч очей не зімкнув, згадуючи слова старого. Ранком прийшов до стражника:

- Ти нікого не бачив?

- Ні, падишах, нікого не бачив.

- Ніхто не проходив?

- Ніхто. Усе на місці, нічого не трапилося. Піди сам подивися.

Падишах увійшов у будинок, відкрив ящик. А невістка, перетворившись у вовчицю, з'їла нареченого, вистрибнула з ящика й зникла. Падишах у розпачі став бити себе по щоках, по очах, плакати й голосити:

- Будинок мій зруйнувався, горе звалилося на мою голову.

Тепер повернемося до дівчини. Східний падишах приходить, сватає дочка нашого падишаха своєму синові. Зіграли весілля. Ранком наречену посадили на коня, і весільний караван рушив у шлях, у країну Східного падишаха.

Скажу своїм ушанованим, тільки виїхали вони за межі падишахської землі, як піднявся такий буран, тьфу, тьфу, подалі від цих місць — що день почорнів. Такий холод настав, що у когось руки відвалилися, у когось носи відмерзнули, матері покидали своїх дітей, аби тільки самим укритися. Усіх подорожан так розметало у різні сторони, що зрештою наречена залишилася зовсім одна на своєму коні. Коли буран стих, наречений ледве добрався до свого будинку. А наречену кінь привіз на вівчарське кочовище, до самої бідної хатини. Вийшов з неї пастух, бачить — дівчина у багатих одягах на коні, гарна, не пити, не є, аби тільки на неї дивитися.

- Добра дівчина, — звернувся до неї пастух, — куди шлях тримаєш?

- Куди мені ще їхати? Так не зруйнується мій будинок — я прийшла до тебе й більше мені йти нікому.

Він знімає дівчину з коня, приводить у свій будинок, вона стає його дружиною, і вони радіють один одному. З тих самих пор і говорять: Нікому не ведене, кому дістанеться наречена на коні.

Може, місяць проходить, може, два, падишах розв'язав: Давай-но я довідаюся, яка доля спіткала мою дочку? Сідає він на коня й направляється убік ела Східного падишаха. Приїжджає, входить у будинок, запитує у юнака:

- Синок, а де моя дочка?

- Вай, — відповідає той, — так не зруйнується мій будинок! Коли ми дійшли до такого-те місця, піднявся жахливий буран. Хто ногу відморозив, хто руку, хто ніс, люди задихалися від хуртовини, гинули, матері своїх дітей покидали. Хто знає, що стало із твоєю дочкою?

Запричитав падишах:

- Адже старий передбачив мені, що вона дістанеться пастухові. Навіщо я віддав її заміж?

Та відправився падишах розшукувати пастуха. Розпитуючи зустрічних, добрався він до халупи пастуха. Дівчина, побачивши батька, з радісним лементом кинулася йому на груди. Потім вона розповіла:

- Батько, так, мол, і так, така історія трапилася із мною. Піднявся буран, так такий, що матері кидали своїх дітей, вершників усіх розметало, хто звалився у яр, хто у лощину, хто задихнувся, хто ніс відморозив, хто вуха, хто ногу. А я сиділа на коні, і бог мене врятував, нічого із мною не трапилося. Та дісталася я цьому пастухові.

Подумав падишах і говорить пастухові:

- Синок, я вже старий, стань падишахом, а дочка моя буде твоєї ханум. Та живете довго й щасливо. Так пастух став падишахом.

Зараз ви читаєте казку Наречена на коні