Жив на світі бідняк по імені Чалтук-Ахмед.
Не було у нього ніякого добра, а тільки одна стара, хворіючи кінь. Чалтук-ахмед жалував свій коня. Цілих два тижні він не працював на ній, а ночами пускав у поле на травичку.
Але два тижні пройшли, а кінь нітрохи не поправився. Вона стала зовсім худої, і на спині у неї з'явилися болячки.
Стривожився Чалтук-Ахмед. Розв'язав усю ніч у поле вартувати. Ось пустив він кінь пастися, а сам сховався за великий камінь. Коли настала північ, прийшли дикі звірі: вовк, ведмідь, кабан і лисиця. Вони, виявляється, відіграли з конем, по черзі піднімалися до неї на спину, дряпали її пазурами.
Не стерпів Чалтук-Ахмед. Вискочив через камінь і переловив усіх звірів. А звірі злякалися й сталі просити, щоб він відпустив їх на волю. Вовк сказав, що прижене Чалтук-Ахмеду велика череда овець. Кабан обіцяв зорати його поле, ведмідь - показати у лісі старе дерево, у дуплі якого повно меду. Одна лисиця нічого не пообіцяла. Вона сказала тільки: - Я худа й мала. Що тобі за користь, якщо ти мене вб'єш? Ти відпусти мене, можливо, я придамся тобі у важку годину. Чалтук-ахмед подумав-подумав і відпустив їхніх усіх. Наступного дня вовк пригнав у двір Чалтук-Ах-Меду череда овець. Кабан у свій строк зорав іклами його маленьке поле. А там і ведмідь прийшов і став кликати Чалтук-Ахмеда замедом.
Чалтук-ахмед побрав із собою сокира, бурдюки для меду й пішов з ведмедем у ліс.
Завів його ведмідь у лісову хащу, знайшли вони старе дерево, з дупла якого сочився запашний мед, і отут ведмідь сказав:
- Ось тепер я тебе задушу й знімання!
Обімлів Чалтук-Ахмед від страху й упустила сокира, а ведмідь давай душити Чалтук-Ахмеда.
Раптом чують вони, хтось кличе:
- Чалтук-Ахмед! Чалтук-ахмед!
- Тут я!-відгукнувся той, довідавшись голос лисиці.
- Чалтук-Ахмед, не чи бачив ти ведмедя? Сюди мисливці, їм потрібна ведмежа шкіра.
Ведмідь злякався й шепнув Чалтук-Ахмеду:
- Скажи, що не знаєш, скажи, що не знаєш!
- Не знаю!-крикнув Чалтук-Ахмед.
- А це що перед тобою?-запитала лиса.
- Скажи - опецьок! Скажи - опецьок, - зашептав адже.
- Це опецьок!-відповів Чалтук-Ахмед.
- Хіба у опецька бувають вуха?-запитала лиса.
- Скажи, що це суки! Скажи, що це суки!-прошептав ведмідь.
- Це суки!-крикнув Чалтук-Ахмед.
- Тоді побери сокиру й удар між ними міцніше! - наказала лиса.
- Побери сокиру й удар легенько, милий Чалтук-Ахмед!- заплакав ведмідь.- Я ніколи не забуду твоєї доброти.
- Ні, не вірю тобі!-сказав Чалтук-Ахмед. Розмахнувся й ударив ведмедя. Отут вийшла з кущів лиса. Набрали вони із Чалтук-Ахме-Будинок повним-повні бурдюки меду й пішли додому.