Падишах Харун ар-рашид прославився своєю жорстокістю. Брат його, Балули Зана, дуже журився через це:
- Горіти мені вічно у пеклі за гріхи брата.
Харун ар-рашид навіть оголосив: Хто побачить Балули Зана всміхненим, того золотом обдарю.
Якось прийшов Балул на базар, бачить — козяча туша висить на гаку. Закинув Балул голову — розсміявся. Побачив це м'ясник, відшвирнув сокира й щодуху помчалася у палац. Прибіг, кинувся у ноги падишахові:
- Так протривають твої дні, про великий падишах! Сміється твій Балул, тільки що сам бачив і чув.
Не повірив падишах, велів покликати до себе Балула.
- Брат Балул, правду говорять, що ти сміявся?
- Так, брат мій, я сміявся, тому що зрозумів, що кожний сам за свої гріхи відповідає.