Одного разу Муса-Пехамбар побачив, як пастух стрімголов з гори котиться. Окликнув він пастуха, запитав:
- Куро, так благословить бог твоє вогнище. Чому ти стрімголов котишся з гори?
- Я кланяюся богу, — відповів пастух. Здивувався Муса.
- Перед Богом треба встати на коліна й молитися. Звертатися до Творця, до Всевишнього потрібно з молитвою, а ти перекидаєшся, — сказав він. Потім показав пастухові, як треба правабоно молитися, і пішов.
Пішов Муса до моря, ударив своїм ціпком по воді, і відкрилася перед ним дорога. Пішов він по морю, як по суші, дійшов до середини моря. А пастух побачив це й забув усе, що сказав йому Муса, побіг за Мусою. Щосили біжить пастух по морю й кричить. Здивувався Муса: стопи його ніг мокрі, а ноги пастуха сухі, і краплі води на них не видне. Наздогнав пастух Мусу, заблагав:
- Муса-Пехамбар, заради бога, повтори, як треба правабоно молитися, я усе позабував.
- Дорогою, іди з Богом і молися, як дотепер молився. Тому що твоя молитва бажана Богу. Я Муса-Пехамбар, і те у мене ноги мокрі, а на твоїх ногах краплі води немає. Виходить, ти більш святий.