Були часи, коли всі тварини, птаха й комахи вміли говорити. Коник і тоді жив у поле. А мавпа задумала його виселити. Ти маленький і повинен жити у горах, - сказала вона Коникові, - а я більша, мені покладається жити у поле - Моя мати народила мене у поле, - заперечив Коник, - тому я тут і живу, а у гори я не піду! - Не прагнеш добром іти, так поборемося. Хто виявиться сабоніше, той і буде жити у поле
Коникові нічого не залишалося, як погодитися: Ну що ж поборемося. Приходь завтра по полудню. Але Мавпі не терпілося, і вона ще на світанку спустилася з гір зі своїми подругами. Усі вони були із ціпками. Де ти там?! Виходи на бій! - закричала Мавпа. Але Коник відповів: Зараз роса, я не буду боротися. Ось підніметься сонце да
Висушить траву, тоді прийду.
Зійшло сонце, роси як і не бувало. Тепер будеш боротися? - запитала мавпа. Давай - відповів Коник і відразу підхопився на кінчик носа однієї з Мавп. Інша Мавпа побачила це й крикнула подрузі: Не рухайся, у тебе на носі Коник, я його зараз уб'ю. Змахнула вона ціпком і щосили вдарила її по носу. Та звалилася намертво. А Коник давно вже перестрибнув на іншу Мавпу.
Так Коник і стрибав з однієї Мавпи на іншу, а ті, ганяючись за ним, убивали один одного.
Зрештою залишилася у живі лише одна Мавпа - та сама, яка почала суперечку. А Коник був цілий і непошкоджений.
Ну, як? Хто виявився сабоніше? - запитав Коник. - Залишишся ти тепер у горах або усе ще прагнеш сюди перейти? - Залишуся у горах, - хмуро відповіла Мавпа. Може, ти Усе-таки прагнеш жити у поле? - Ти переміг. Не жити мені у поле.
Ось чому й тепер мавпи живуть у горах, а коники - у поле.