Ішла якось раніше лисиця, бачить - на дереві глухарь сидить, запитує його:
- Ти, кум, чого робиш? Що їж?
- Я смерічку, кедр їм.
- А як ти спиш?
- Я вночі на дереві сплю. Лисиця говорить:
- Навіщо вночі на дереві сидиш? На землі треба у снігу спати. Глухарь не слухає її, нагорі сидить. Лисиця всі навколо дерева бігає, облизується. Отут глухарь говорить:
- Бачу, там людей із собакою йде.
- Ну, кум, вибачай, - сказала лиса й відразу втекла. Глухарь так і залишився на дереві, сидячи спить.
Лисиця йде, іде, людей зустріла. Люди на гілці по річці йдуть, лисиця краєм берега їх ганяє. Ганяє, ганяє, запитує:
- Чому мене до себе не берете у гілку? Я однаково ганяти вас буду. Ви мені місце на носі дайте, я сяду.
Люди послухали її, місце на носі гілки дали, із собою побрали. Далі пливуть. Лисиця говорить:
- Треба на березі посидіти. Піщаний берег знайдемо, стрибати будемо, хто далі доплигне.
Сама погане задумала. Беріг оглядає, бачить - трясовина, зибун. Говорить:
- Отут стрибати будемо, але тільки разом.
Люди погодилися. До місця під'їхали, боком пристали, стрибнули. Лисиця зігнулася, ніс підняла, до міцного місця доплигнула. Люди у зибун по плечі потрапили. Лисиця бігає, радіє, що людей обдурила, вуха, носи їм кусає. Сама знову у гілку стрибнула, поплила, потім на берег витяглася. Знайшла у гілці клей сушений. На березі сидить, гризе. Чує шум, сучки тріскотять - старий іде.
- Ти чого отут, лисиця, робиш?
- Я, дідусь, через ріку ходила, два рази поринала, дві купки клею дістала.
- Дай мені спробувати!
Лисиця маленький шматочок кинула, сама боком, боком - убік; клей з рота не випускає. Ведмідь спробував:
- Правда, смачно! - Просить: - Дай ще! Лисиця говорить:
- Сам поринай!
- Як я поринати буду, як потім зрину? Лисиця говорить:
- А ти парку-те зніми, подалі поклади, щоб у воду не скотилася. Ведмідь послухався, шкіру зняв, убік подалі поклав, щоб у піску не забруднилася. Запитує лисові:
- Ти як поринала? Лисиця відповідає:
- Глибоко поринай, по дну йди.
Той пірнув, по дну йде, шукає клей. Лисиця вслід кричить:
- Ти шляхом ходи, добре шукай! Ведмідь зринув, говорить:
- Нічого ні, де клей?
- Назад поринай і не прямо йди, а навскіс!
Той знову на дно спустився, а лисиця схопила шкіру, усі жирні місця обгризає. Сухий клей кинула.
Ведмідь зринув, бачить - лисиця його шкіру гризе. Він назад скоріше поплив. Поки добирався, лисиця всю шкіру кінчала. Сама у колючі кущі втекла. Ведмідь за нею. Розсердився старий. Лисиця меж колючих кущів бігає, старий за нею. Колючки усе у нього, голого, застромилися. Він звалився. А лисиця повернулася сало доїдати.
Така лисиця хитра, тільки глухаря не провела. Та у капкан рідко попадає! Копає навколо, а у капкан не йде. А за глухарями усе полює. Як стрибне - коли имает, коли тільки хвіст у лабетах залишиться.