Одного разу восени два мисливці зібралися на промисел у тайгу. Побрали вони із собою запас хліба на кілька днів. Ось прийшли у ліс, і цілий день полювали на дичину й білку. Стемніло. Треба десь переночувати. Стали вони підшукувати гарне місце, де було б багато сухих дров для багаття, але не знайшли. Замість сухих дров побачили вони порожній ведмежий барліг. Розпалили близько барлога багаття, зварили у казанку їду, поїли й розв'язали спати. Подивилися на похмуре небо й зрозуміли, що вночі буде дощ або сніг. Робити нема чого. Закрили мисливці свої речі й видобуток, перев'язали міцно, а самі полізли у барліг. У барлогу ведмідь м'яку постіль залишив з тонких гілок так сухої трави. Недовго думаючи, уляглися мисливці спати. Але ніч була холодна, і вони розв'язали закрити отвір у барліг. Побрали один бесем (кожушок) і прикрили їм щільний отвір. У барлогу стало тепло. Мисливці заснули, та й проспали на ведмежому місці всю зиму. Шість місяців спали мисливці! Тільки один раз за всю зиму перевернулися вони з боку на бік. Але ось прийшла весна, і мисливці прокинулися. Визирнули з барлога, а небо чисте, немає ні дощу, ні снігу. Зібрали вони свої речі, які пролежали всю зиму близько барлога, і пішли додому. Прийшли у становище, а людей там немає. Пішли мисливці на берег ріки, а там чуми коштують, собаки гавкають. Вийшли із чумів люди й побачили мисливців, які восени пішли у тайгу, а повернулися тільки навесні. А їх адже зниклими вважали. Недарма ж кети говорять:
- Не ночуйте у ведмежому барлогу, а то проспите всю зиму.