Були колись старий з бабою, і був у них бешкетний чорний кіт. Баба любила кота. Але незабаром вона вмерла. Старий і кіт залишилися одні.
Після смерті баби нікому було годувати кота: старий не любив його. Та кіт розв'язав сам добувати собі пишу.
Став кіт забиратися у льохи й кліті сусідів і поїдати у них масло, сметану й випивати молоко.
Одного разу сусідка піймала кота, коли той пив у неї молоко. Схопила вона кота й понесла його до старого:
- Ось, дідусь, твій кіт! Що прагнеш, то й роби з ним, але щоб я більше його не бачила! Бач, занадився красти у мене…
Вислухав старий сусідку. Що й говорити: кіт був злодій, але вбивати його старий пошкодував. Сунув він кота у мішок і поніс у ліс.
Довго йшов старий. Ішов один день, ішов іншої. Нарешті дійшов старий до гори й випустив кота з мішка.
- Багато лих наробив ти, бешкетник, залишайся тут. Живи, як прагнеш, — сказав старий і пішов до себе додому.
Залишився кіт у лісі, оглянувся колом і пішов униз під гору. Удень нудно було котові у лісі, а коли настала ніч, він злякався. Вовна у нього піднялася сторчма. Занявкав він страшним голосом. Іде, озирається й мяучит, а у самого ока так і горять зеленим світлом. Зустрів котові заєць.
- Куди йдеш, котик? - запитує заєць.
- Ммя - У, ммя-я - у! Іду, щоб пожерти всіх звірів у лісі! - відповів кіт.
« Як би мене не з'їв», — подумав у страху заєць і поскакав від кота із усіх ніг.
Незабаром заєць зустрів лисицю.
- Що трапилося, дружок? Чого ти так злякався? Куди біжиш, зайчик-красавчик? - запитала лиса.
- Геть там у лісі, по горі, ходить кіт. Він говорить: «Зжеру всіх звірів у лісі». Я й утік від нього…
Почула лисиця таку страшну звістку й теж злякалася.
- Побіжимо разом! - сказала лиса й побігла разом із зайцем.
Довго бігли вони. Зустрів їм сірий вовк.
- Куди біжите, друзі? - запитав їхній вовк.
- Геть там у лісі, по горі, ходить страшний кіт, прагне зжерти всіх звірів у лісі, — відповіли заєць і лиса.
Вовк теж сабоно злякався й побіг з ними. Довго бігли вони втрьох. Нарешті зустрів їм ведмідь.
- Куди йдете, друзі, що трапилося? Не чи мисливець іде?
Ті відповіли, що йде страшний кіт і пожирає у лісі всіх звірів.
- А куди ж ви біжите? - запитав ведмідь.
- А нам аби тільки від кота урятуватися, — відповіли у один голос заєць, лисиця й вовк. - А куди біжимо — і самі не знаємо!
- Ну, тоді, і я з вами побіжу! - заревів у страху ведмідь.
Учотирьох бігли вони довго, нарешті утомилися, знесилилися й зупинилися відпочити під деревом.
- Не чи краще, друзі, зварити м'яса й запросити кота у гості? - говорить ведмідь. Усе погодилися. Ведмідь пішов за м'ясом, вовк — за водою, лисиця — за дровами, а заєць пішов кликати кота у гості.
Незабаром ведмідь притяг бика, вовк приніс води, лиса наносила дров, і вони почали варити м'ясо. М'ясо давно вже зварилося, а зайця з котом досі немає й немає.
Усім звірам стало страшно.
- Видне, кіт зжер бідного зайця і йде тепер сюди, — розв'язали вони й стали ховатися хто куди.
Ведмідь заліз на високе дерево, вовк вирив яму у кущах, сховався туди й прикрився жовтими опалими листами, а лисиця сховалася під купу хмизу. А тим часом заєць знайшов кота на тому самому місці, де у перший раз побачив його. Тремтячи від страху й не підходячи близько до кота, заєць бачили крикнув йому:
- Агов! Всесабоний кіт!.. - Та більше заєць нічого не міг додати від страху.
Почув кіт заячий лемент, подивився на нього своїми зеленими очима й побіг прямо до зайця.
«Ух! Він біжить, щоб з'їсти мене!» — подумав боягузливий заєць і відразу впав намертво.
А кіт побіг далі. Ось кіт почув смачний захід м'яса й наблизився до того місця, де ведмідь, вовк і лисиця варили м'ясо й очікували гостя.
Кіт підбіг до м'яса й почав жадібно їсти. Але бик, принесений ведмедем, був старий, і м'ясо було тверде й недоварене. Кіт їв і голосно фиркав.
Злякалася лисиця фиркання кота, захотіла сховатися ще краще, завозилася й ущемила свій хвіст у хмизу.
Почув кіт хрускіт у купі хмизу, подумав, що там миша, і кинувся на хмиз. А лисиця злякалася, що страшний кіт зараз її розірве, вискочила з-під хмизу, відірвала прищімлений хвіст, так так і втекла, рятуючись від страшного кота.
А кіт і сам злякався лиси; він, як рись, метнувся у кущі й вцепився там пазурами саме у голову й ока вовкові.
- Ай, він мене прагне з'їсти! - завив вовк від страху й болі й кинувся із усіх ніг геть із кущів.
Кіт досмерти злякався вовка й, як білка, кинувся на дерево, на якому сховався ведмідь.
Ведмідь побачив карабкающегося до нього кота й гримнувся від страху на землю.
А кіт, який так сабоно налякав диких звірів, сидить на дереві й сам ледве дихає від переляку.
Ведмідь, вовк і лиса втекли без пам'яті у різні сторони.
Нарешті вони розшукали у лісі один одного й сіли разом відпочивати на дні глухого яру.
- Ну, як ви — живі? - запитує ведмідь лисові й вовка.
- Жива-Те я жива, так хвоста у мене немає — кіт відірвав, — відповідає лисиця.
- Я теж залишився цілий, так ось ледве живий від пазурів цього кота; він усю шкіру на голові у мене роздер, — сказав вовк. - А ти як почуваєш себе? - запитали вовк і лиса у ведмедя.
- А я тільки поламав ребра, коли кіт звалив мене з дерева, — відповів, охаючи, ведмідь.