Іван менший - розумом великий

2-08-2016, 09:15 | Біломорські казки

Не у якому царстві, не у якому державі жив-був старий зі своєю бабою. Ну, старий нічого інший не міг працювати, як уже він був дуже старий, - ходив у ліс дрова рубати.

Раз він пішов на свою роботу, і тільки зайшов у ліс, дивиться - лежить на кущу дев'ять яєць.

Він що робити: побрав яйця у рукавицю, зібрав і думає:

"Якщо поберу із собою у ліс, розіб'ю там, а краще я тут їх залишу".

Ось прорубав він день і йде ввечері назад, заходить до цього куща.

Коли прийшов до цього куща, дивиться, немає ні рукавиці й ні яєць. Старий задумався: "Ех, не добре зробив".

Додому прийшов він до своєї баби й говорить:

- Ось, бабуся, ішов сьогодні я й знайшов ранком на кущу дев'ять яєць, зібрав їх у рукавицю й залишив, а ввечері пішов - немає ні рукавиці, ні яєць.

- Ох, ти, старий біс, знала б це- не дала б тобі і є. Ти знаєш, дев'ять яєць по п'ять копійок штука, адже сорок п'ять копійок - гроші!

- Ну, добре, бабуся, якщо інший раз прийде знайти, так вуж не залишу.

Ось на другий день дідок теж походить у ліс. Приходить до того ж кущу й дивиться: вісімнадцять яєць лежить. Та він побрав ці яйця й зібрав у свої дельници й раздумался:

"Ну, що мені робити? Додому йти йди із собою у ліс ці яйця побрати? Якщо із собою поберу у ліс, то я їх роздавлю, а додому йти - краще вуж увечері, коли дров нарубаю".

Ось він побрав і знову залишив, а сам пішов рубати. Порубав він день, так не дополна, і пішов додому. Приходить до цього куща, дивиться, а немає ні дельниц, ні яєць. Міцно старий задумався: "Ну, як я про це бабі скажу? Ну, добре, буду мовчати".

Та потім приходить він додому. Баба накрила стіл, погодувала й запитує:

- Чого ти, дідусеві, седни невеселий такий?

- Так так.

- Ну, скажи ти, раніше завжди говорив, а сьогодні мовчиш.

- Так що, бабуся, сказати, адже лаятися будеш. Сьогодні я знайшов вісімнадцять яєць, поклав у оббий дельници й залишив на кущу. Додому пішов-ні дельниц, ні яєць немає.

- Ну, старий пес, знала б, тебе гаком навозила б і їсти не дала. Недарма ти мовчиш там! Тоді він сказав:

- Але, добре, бабуся, уже якщо ще трапиться знайти, то я не залишу, зберу - і відразу додому принесу.

- Ну, те - те, дивися!

Та так старий пішов у ліс. Приходить до цього куща й дивиться: тридцять три яйця. "Ну, добре, - думає, - тепер-те вже більше я так не зроблю".

Побрав старий, заклав поясом свій рокон і склад яйця у пазуху й потім пішов додому. "Не піду я у ліс, а піду додому".

Ось він ішов недалеко, і став пояс у нього слабшати. Та стали яєчка

Випадивать на дорогу. Як яйце випаде - так молодець вискочить. Повипадивали, повискакивали:

Тридцять три яйця випало, тридцять три молодці вискочило й пішли за старим вслід.

Коли вони прийшли додому, бабка дивиться, у них тепер тридцять три сини. Вона накрила стіл і стала їх годувати. Ось коли вони поїли, заговорив Іван Менший- Розумом Великої:

- Ну, батько, умів нас знайти, умій нам роботу дати.

- Так яку я вам роботу дам?

- А мабуть у кузицу, замов тридцять три коси, а ми у цей час тридцять

Трої граблі зробимо.

Батько пішов у кузню, замовив тридцять три коси. Поки ходив він, так кували, хлопці зробив тридцять трої граблі. Тепер і говорить батькові Іван Менший- Розумом Великої:

- Ну, тепер куди підемо працювати?

- Так я не знаю.

- Не знаєш, так підемо царський заповідний луг косити.

З ранку й пішли. А цей Іван Менший- Розумом Великої не косить, ходить там за старшого. Та раптом з полудня приїжджає царський вельможа й запитує:

- Хто у вас отут є за старшого? Та виходить один з них.

- Я, - говорить, - є Іван Менший - Розумом Великої за старшого. Що буде завгодно? Він і сказав йому:

- А хто тобі, Іван Менший - Розумом Великий, наказав заповідні луги косити?

- Тому що їх ніхто не косить, а коли косячи г, ніколи не можуть сіно зберегти. Слухай, вельможа, краще, я укошу, так це буде краще, чим стільки сіна гине. Я це бачу й тому й став косити.

Ці слова вельможі сподобалися, і він поїхав до царя з відповіддю. Коли приїжджає, цар і запитує:

- Ну, що, хто там косить?

- Косить один Іван Менший - Розумом Великий, і обсказал мені, що трава сохне. Чим її псувати, так він її скосить.

- Ну, добре, поїдь назад і запитай Івана Меншого - Розумом Великого, який для них обід потрібно приготувати?

Ось приїжджає вельможа й запитує:

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, який для вас обід приготувати?

- Для нас? Я тобі скажу: тридцять три бики засмаж і тридцять три цебра вина приготуй. Вельможа приїхав до царя й сказав:

- Ось сказав: тридцять три бики засмаж і тридцять три цебра вина приготуй.

- Ну, добре.

Вони стали робити, а ті косили до вечора, зібрали усе сіно. Коли зібрали, приходять, звичайно, до царя, у царя обід був готовою. Ось вони сіли за стіл, випивають і їдять. Вино випили, м'ясо поїли. Приходить цар і починає їх розраховувати. Розраховує він їх по сорок копійок. А Івана Меншого - Розумом Великого - у п'ятдесят. Ось вони Ці гроші усе збирають разом і передають батькові. Тоді Заговорив цьому старому цар:

- Ось що, Діду, як же ти будеш тепер годувати своїх синів? У

Тебе тридцять три сини, їх треба вигодувати, одягти, у грамоту вивчити. А краще ти віддай мені синів у працівники, а я тобі за це з бабою даю навіки хліба.

Старий погодився.

- Ну, що ж, якщо сини підуть, то і я згодний. Тоді він запитав Івана Меншого-Розумом Великого:

- Ну, що, Іван Менший - Розумом Великий, будете жити у мене?

- Будемо.

Цар дає старому грошей, щоб йому вистачило навік. Та старий пішов додому. З тих пір старий більше не став ходити рубати дров і став жити зі своєю бабою.

Цей час прожили вони, виходить, до осені, усі брати у царя. Та пройшов цей час, стали ночі темні, і стало сіно губитися у них; невідомо, - що косять, то менше, - куди подінеться. Тоді заговорив цар Івану Меншому - Розумом Великому:

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, умів сіно косити, умій злодія поимать. Та Іван говорить:

- - Ну, брати, підемо чергувати.

Ось брати по заколйнам розсілися, а він вистал догори на зарід і сидить, і став запитувати братів:

- чи Спите?

Відповіді немає ні від кого. Значить - усе заснули. А він усе сидить. Та раптом уже стало зовсім темно, так час близько напівночі, і раптом дивиться, біжить кобилиця-златогривица із тридцятьма двома жеребятками, - і жеребятки всі гарні, як сама. Та підходять уводити, увести до ладу цьому сіну й починають його є. Їдять і топчуть, так сіно й зменшується. Та він дивиться, як би на якого скочить, але нічого не виходить. Вони не близько. Та так побігли назад і у море кинулися. Тепер він устав.

- Брати, вставайте, чи спите?

- Немає.

- Вставайте, чи бачили кого?

- Ні, нікого не бачили. А ти, брат?

- Я теж нікого.

- Ну, підемо.

Та пішли усе. Прийшли, запитав їхній цар:

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, чи бачили кого?

- Ні, нікого не бачив цю ніч.

- Ну, добре.

Та ось на другу пішли. Прийшли; брати звалилися по заколйнам і заснули. А він сидить, його ще більше зацікавило. Ось і стемнилось. Він став братів запитувати:

- Брати, чи спите? Мовчать усе.

- Ну, добре.

А сам усе дивиться. Та ось стемнилось зовсім, і раптом рассветило: біжить кобилиця-златогривица із тридцятьма двома лошатами; а сам зовсім сховався, тільки голова небагато стирчить.

Ось дивиться, підходить уводити, увести до ладу ньому один жеребяток, зовсім уже близько стало. Він як стрибне й схопився за гриву. Кобилиця побачила й кинулася з іншими у море. Жеребяток носився, носився по лугу по цьому - ніяк його не скине. Нарешті, заговорив:

- Слухай, Іван Менший - Розумом Великий, коли вмів мене піймати, так умій завтра матерь поимать, ти тепер мене відпусти, а я навчу тебе, як матерь поимать.

- Ну, як, скажи? Ось він говорить:

- Як би сьогодні на ніч підеш- мене ти відпусти тепер, - а я завтра прийду до тієї ж заколине й буду сіно є. Мене побачить, що я коштую, де пійманий був, так кинеться на мене, щоб вкусити. Ти скочи на мене, а через мене на неї, так тільки ти можеш її поимать. А я тебе притримаю, щоб легше її поимать.

Так він його відпустив і став братів запитувати:

- Брати, чи спите?

- Немає.

- Так ставайте; бачили кого?

- Ні, не бачили. А ти, брат? - Я теж нікого.

- Ну, так підемо додому.

Та так прийшли вони додому. Коли прийшли додому, цар запитав:

- Ну, як, Іван Менший-Розумом Великий, бачив кого?

- Так ні, і по другу ніч нікого не бачив. Подивимося, що далі буде.

Так пережили вони день. На ніч походять. Ось знову, звичайно, прийшли вони на це місце до заколинам; брати розійшлися по заколйнам і заснули. А Іван сіл на заколину, закопався знову - тільки голова стирчить - і сидить, вартує, що буде. Та ось зараз раптом побачив - рассветилось, і біжить знову кобилиця із тридцятьма двома лошатами. Цей жеребяток прибіг до нього, остоялся й почав їсти. Тільки вона побачила бачили - і біжить до нього. Прибігла, прагне кусить жеребятка. Як він стрибне - перекотився через нього й схопив її. Та вона й понеслася по лугу по цьому.

Носилася, носилася й заговорила; - Ну, Іван Менший - Розумом Великий, умів поимать, умій і роботу дати.

- Знайдемо.

Та скричал братів. Брати скочили, думають запологи горять. Запологи коштують. Скочили вони на коней і поїхали у палац. Приїжджають у палац, цар побачив і обрадел - тридцять три коні, так які!

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, молодець, поимал злодіїв. Тепер дай мені одного коня, я поїду покататися, дуже люблю кататися на конях на такі.

- Ні, ваша величність, коні не приборкані, не об'їжджені, треба їх вивчити спочатку, а потім я тобі даю.

Я ось з'їжджу спочатку із братами, об'їжджу, а потім ти поїдеш.

- Ну, добре, поїдь із братами, куди знаєш. Він говорить братам:

- Ну, що, брати, куди думаєте поїхати?

- Так не знаємо, Іван Менший-Розумом Великої.

- Давай, поїдемо одружитися.

- Давай, одружитися, давай!

Та так вони поїхали одружитися. Ось вони приїжджають до одній бабушке-егишне.

- Ну, що, бабуся, скільки у тебе дочок? - Дев'ять.

- Мало цього нам. Поїдемо далі.

Та так поїхали далі. Приїжджають до другої. Іван Менший - Розумом Великої й запитує:

- Ну, скільки у тебе, бабуся, дочок є?

- У мене вісімнадцять.

- Мало цього, поїдемо далі.

- Ну, поїдьте до третьої сестри.

Та так поїхали далі. Приїжджають вони до третьої сестри. Та Іван Менший -Розумом Великої й запитує:

- Ну, скільки у тебе, бабуся, дочок є?

- Так у мене дочок тридцять три.

- Ну, ось добре. Віддаси дочок заміж?

- Віддам.

Ось розпрягають коней, приходять у будинок. Зайшли вони у будинок, баба зараз стіл накрила, наречених привела, стала напувати-годувати. Коли вона напоїла, нагодувала, і сказала:

- Ну, у мене закон такої: ідіть зараз, гуляйте всяк зі своєю парою, потім прийдете-будете спати, і ось і одружитеся.

Брати зараз беруть своїх наречених і відправилися гуляти. Та Іван пішов

Теж. Тільки вийшов з кімнати й спомнил про свою кобилу. "Піду, подивлюся".

Баба запитала:

- Ти що, Іван?

- Так піду, подивлюся коней.

- Що ти, Іван, коні усе нагодовані, коштують у стайні.

- Ні, піду, подивлюся.

Та пішов. А наречена коштує, дожидает. Вона була менше всіх і хитріше всіх. Та ось, коли він підійшов до кобили, і дивиться: кобила коштує зовсім змінна, її ноги начебто по колін у крові. Він і запитує кобилу:

- Ну, скажи, моя кобилка, чому ж ти коштуєш по колін у крові, яку ти негоду чуєш над собою або треба мною?

- Над тобою, Іван Менший - Розумом Великої. Вона йому й говорить; -

Слухай, Іван Менший - Розумом Великої. Коли ти підеш гуляти, то ось я даю тобі три дубичка. Та брати твої, побачиш, разбежатся хто куди. А ти не лягай з нею спати, ништо, а витягай цей дубичок, починай її бити. Ось цей дубичок ти виломашь, вона дасть тобі плоточку. Потім другий виломашь - вона дасть тобі кремешок. Ти знову далі починай. Вона тебе запитає: "Чому ти Іван Менший - Розумом Великий, мене б'єш?"- "а ось так треба". Та знову починай бити. Третій дубичок вило-махай, вона тобі дасть чарівна хустка. Ти хустка бери у кишеню і йди ладь, і всі брати підуть за тобою. А то вам усім, братам, не вибратися буде звідси. Вона всіх менше й усіх хитріше. Тоді він пішов до нареченої, бере її за руку й пішов у сад. Приходить у сад і виймає прутишек і починає її бити. Бив, бив, прутишек зламав, вона й говорить:

- Ну, що ти, Иванушко, мене б'єш? На, ось я тобі даю плоточку. Він плоточку забирає й знову починає бити. Ось бив, бив, знову це зламав, вона дає йому кремешок. Він сунув у кишеню, знову починає бити. Та до того він добив її, вона й говорить:

- Иванушко, не бий, я тобі даю чарівну хустку.

Тільки сунув у кишеню, бачить- усі брати йдуть за ним. Ось приходять вони до будинку. Баба вибігає на ґанок і заплескала у долони:

- Ех, цей раз не вдалося, однаково піймаю!

Заводить їх у третій поверх і садить усіх парочками. Посадила поруч і починає вином напувати їх. Брати вже Здорово напилися, а він і говорить:

- Треба сходити подивитися коней. Ми-Те п'ємо, а що коні у нас їдять? Бабуся говорить:

- Куди ти, Иванушко, походиш? Чого тобі? Коні коштують, відпочивають.

- Ні, треба подивитися.

Ось приходить, звичайно, у стайню; приходить, дивиться, кобила вже коштує ледве не по грудях у крові. Він її й запитує:

- Що ти, моя мила, коштуєш по грудях у крові? Яку ти негоду чуєш над собою або треба мною?

- Я, Іван Менший - Розумом Великий, чую негоду над тобою. Дивися, п'яний не напивайся, не дивися на братів. Прийдеш ти звідси, напийся тільки небагато. Ось нап'єтеся ви п'яні, і повалить вона всіх вас спати. На вас вона покладе чорні капелюхи, а на дівчат покладе білі. Та опівночі покотиться чарівний меч із полки й відрубає у усіх вас, братів, голови. Та ти не спи, а перед північчю ставай і переміни капелюха: на братів поклади білі й сам надягни, а на дівчат надягни чорні. А потім, коли цей меч відрубає у дівчат голови, здирай з них сарафани, стрибайте у вікно, сідаєте на коней і поїдьте. Отут вам не одруження.

Та ось од пішов ладь. Прийшов, дивиться, уже брати валяються під столом, хто дрімає, хто ще говорить, а вона бігає, пригощає. - Ось, Іван Менший -Розумом Великий, ти щось відстав, пий, пий більше!

Нічого, я скоро нап'юся.

Потім вона стала стелити постелі, а він прикинувся п'яним. Поклала вона братів і його теж. Та ось, звичайно, приносить усі чорні капелюхи, уважається на них, а білі - на дівчат. Вийшла, трьома замками замкнула, і сама пішла спати, і сказала:

- Ну, тепер ти потрапив до мене, Іван Менший - Розумом Великої. Іван скорехонько ставав, чорні капелюхи на дівок уважається, а білі - на братів, і сам причаївся, лежить, а брати усе сплять. Та раптом чує: зробився грім і прикатився чарівний меч, став у чорних капелюхів голови рубати. Порубил Та укатился обратно. Он ставает Та начинает братьев трясти:

- Брати, ставайте, лихо близько, дивитеся, що тут, і ми були б порубані, якби я не переодяг вам капелюха на голів. Давайте здирати сарафани й давайте ладь виїдемо, а то баба стане, нам не жити.

Та так здирають сарафани, беруть із собою й стали спускатися. Спустилися,

Беруть коней і поїхали.

Ось баба ранком як скочит зі сну:

- Ах, ах, ось так спритно Іван Менший - Розумом Великої зробив! Усі

Рівно він від мене нікуди не піде. Відвіз він у мене чарівна хустка, тому й виїхав!

Зараз сідає у вогненну колісницю й котить за нима вслід. Кручений під'їжджає Іван Менший - Розумом Великої до моря, махнув чарівною хусткою, міст через море зробився; поїхали по мості. Вона приїжджає до моря, а він вуж на пів-моря їде. Вона скочила на міст і поїхала вслід. Ось вона стала на півдороги, а вуж він переїхав через. Махнув чарівною хусткою - мосту не стало, вона й упала у море у закричала:

- Ну, щастя твоє, що ти відвіз у мене чарівна хустка, а то б я тебе наздогнала! Тоді він сказав братам:

- Ну, брати, ви адже спали, пили, їли, насолоджувалися три дні, а я не спав, та і їв худенько. Я прагну спати.

Повалився спати під дубом, кобилу зв'язав, поруч і ліг. Ліг, а брати проміж собою й стали говорити:

- А що, брати, у Івана Меншого - Розумом Великого дружина-те була некрасива, не сподобалася, так він через Це й наших-те дружин убив. Невже баба вбила сама своїх дочок? Він убив; уб'ємо ми його.

Та підходять і прагнуть його вдарити чим-небудь. Так кобила як дасть копитом, - якого скалічила, якого вбила, якого зубом порвала й не допустила близько. А Іван спить, нічого не чує. Коли Іван виспался, і дивиться:

- Що таке? Кобила говорить:

- А ось що: тебе брати прагли вбити, що у тебе дружина була негарна, тобі не сподобалася, і ти всіх дівиць убив, а не меч чарівний.

А отут деякі брати ще лежали поранені. Він підійшов до цих братів іншим.

- - Ну, що, брати, у вас отут трапилося?

- Так ось, так і так. Я - Те, звичайно, не винуватий, підійшов, а кобила й ранила, а брати прагли тебе вбити.

- Дурні ж, ну, чому вам мучитися, - побрав і вбив інших.

Сіл на кобилу й виїхав. Ось під'їхав небагато, приїхав на заповідний царський луг; кобила й говорить:

- Слухай, Іван Менший - Розумом Великий, відпусти всіх моїх жеребятков, а я тобі одна буду служити й вислужу усе, що ти щасливий будеш.

Він відпустив усіх жеребятков, вони кинулися у море, а він заїхав на царський двір. Коли він приїхав на царський двір, то цар запитав:

- Де у тебе, Іван Менший- Розумом Великий, інші коні?

- Інші коні? А брати не знай куди виїхали, розбіглися, уже тепер не знаю, а я приїхав до тебе.

- Ну, добре, надходь на стайню.

Іван Менший - Розумом Великий зробив на стайню. Дали йому коней. Він їх кормил, пестив, і коня у нього відрізнялися - минулого краще, чим у усіх інших конюхів. Та цар дуже цінував Івана Меншого - Розумом Великого. У г ці конюха, розумієш, стали на нього ображатися. А чому ображатися? Тому що його цінували дуже. Та ось стали вони думати, як би що знайти, хоч малість яку, щоб йому не бути у нашій державі. Думали вони, думали, нарешті, придумали таку штуку, що вони довідалися раніше й чули, що цей цар до сімдесяти років був неодружений. Сватав він одну королевну, сватав, сватав, війська скільки загубив, але не висватав, тому що вона за нього не йшла. Та вони придумали таку штуку, начебто Іван Менший - Розумом Великої похваляється, що дістане йому наречену, прекрасну царівну. Раптом зараз, коли цар почув цю штуку, зараз призиває Івана.

- Ну, Іван Менший - Розумом Б льшой, коли ти похваляєшся, що дістанеш цю наречену, яку я давно бажав у дружин, - діставай, не дістанеш - голова із плечей. Дістанеш, то я тобі даю місто з подгородком.

Іван і говорить:

- Слухай, ваша величність: хіба я це говорив? Я й не знаю нічого. Так де мені знати, ваша величність? Я й не бачив, що ви, так де ж мені дістати?

- Ну, не розмовляй, поїдь!

Він, звичайно, заплакав, пішов ладь. Приходить до своєї кобили, плаче.

- Ну, мила моя кобилка, ось мені лихо прийшло. А вона йому й говорить:

- Що ти, Иванушко, плачеш?

- Так як же мені, мила кобила, не плакати? Цар дав такий наказ, щоб дістати йому прекрасну царівну, яку він три роки силою діставав - дістати не міг. Так я її й не знаю, де ж вона, хто її знає. Ой-ой-Ой! - Повно, Іван Менший - Розумом Великий, не печалуйся. Це й не служба зовсім, а службица. А служба вся спереду. Сідай на мене й поїдемо. Звичайно, дорога не так знайома, ну, знайдемо.

Ось поїхали. Їхали чи близько, далеко, чи низько, високо, Іван, звичайно, не знає, кобила сама несе. Та раптом приїжджають у це царство. Ось кобила під'їжджає до саду тому - до, де улюблений сад був цієї царівни. Кобила й говорить:

- Ось, слухай, Іван, тепер я як заїду, - обернуся такою гарною яблунею, вона не стерпить, прийде цю яблуню дивитися; а ти повалися під яблунею. Як вона прийде, ти вчепися їй за коси й міцно тримайся. Вона буде сабоно рватися, а там ми вуж виїдемо із цієї держави.

Та ось коли вона обернулася, зробилося всі, і він сіл під дерево. Сидить. Раптом приходить ця царівна, звичайно, вона гарна була.

- Ох, до чого гарна яблуня! Такий я ще й не бачила.

Раптом Іван Менший - Розумом Великий як скочит, і уцепил її за коси, вона стала рватися; він міцно тримає.

- Ох, мила кобилушка, де ти?

Та зараз він опинився вуж на коні, і мчаться. Раптом примчалися у та держава. Коли він привіз її до царя, і говорить:

- Ну, ось, ваша величність, коли ви бажали її у дружин, ось я й дістав вам її.

- Ну, молодець. Та ось я тобі даю місто з подгородками.

Коли довідалися конюха, що він дістав не тільки прекрасну царівну, а й місто із пригородками, вони ще більше заноситися сталі, але вуж зробити нічого не могли більше. Тепер ось, коли він привіз цю царівну, то приходить цар і говорить:

- Ну, прекрасна царівна, я давно бажав тебе у дружин. Тепер уже я тобі пропоную, щоб ти вийшла за мене заміж.

- Так, правда, я не заперечую. Раз прийшла, то треба мені й вийти за тебе заміж. Але справа у тому, що у мене немає вінчального плаття. Доти я за тебе заміж не піду, поки ти не дістанеш мені вінчального плаття.

- Ну, де ж твоє вінчальне плаття, хто його може дістати? Царівна говорить:

- Дістати? Так хто дістав мене, той плаття повинен дістати.

- А де ж твоє вінчальне плаття?

- А ось як я пропала, згубилася, то батько побере моє вінчальне плаття, віднесе у собор, отпоет і зариє у землю невідомо куди.

Цар, ні слова їй не говорячи, зараз призиває Івана Меншого - Розумом Великого:

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, коли дістав мені дружину, дістань ейно вінчальне плаття.

- Так що ви, ваша величність, де ейное вінчальне плаття? Я й не знаю, і не бачив; де мені дістати?

- Ну, мовчи, дістань, де знаєш, а то голову із плечей геть!

Ось, звичайно, Іван Менший- Розумом Великої нічого більше йому не сказав і пішов до кобили, плаче.

- Що ти плачеш, Иванушко?

- Так ось цар велів дістати вінчальне плаття, а де його поховають-нічого не знаю, не сказав, - Кинь плакати, сідай на мене, треба скоріше їхати, а то, мабуть, і насправді поховають.

Та вони приїжджають у швидкий час у цю державу, кобила й говорить:

- Ось слухай, Іван Менший - Розумом Великої: підеш ти по місту, побачиш жебраків, і купи у них кошик або попроси. Так краще у жебраків купи, чим просити. Потім купи у них каптан. Ну, якщо не будуть продавати, то обміняй свій і йди, проси під вікнами шматки. Та напросиш шматків десятка півтора, іди

До собору, а там уже священики й архієреї отпевают ейное плаття, воно на вівтарі лежить. Ставай за дверима, а я у цей час забігаю золотим конем навколо церкви. Та із церкви, побачать коли мене ченці там, попи, дячки, диякона й усі останні вийдуть мене поимать, ти забирай це плаття, ложі його під шматки. Дістанеш - і вийдеш із собору, і скажи: "Дайте, я її на шматки підманю". Тільки нехай близько до тебе ніхто не підходить. А я підбіжу до тебе, ось і скажуть, що скоро піймаєш, віддай нам коня. А потім я до тебе зовсім близько підійду, скочи на мене, так і виїдемо, ніхто й не довідається куди. Ось вони поговорили й розійшлися. Він пішов по місту. Приходить до одним жебраком і говорить:

- Ребятушки, продайте мені кошик.

- А на що тобі, молодець?

- Так потрібно, продайте.

- А що, давай.

Ось він заплатив рубль їм або там півкарбованця й говорить:

- Продайте мені каптан із себе.

- А навіщо тобі, у тебе й так гарний.

- Продайте так продайте, - говорить.

- Навіщо продавати? Давай міняти.

- Давай.

Ось він подав каптан, побрав кошик і пішов по місту Напросив шматків п'ятнадцять або двадцять і приходить до собору. Раптом забігав золотий кінь навколо собору. Коли побачив народ у соборі й задивилися, і давай бігти й бігти, усе втекли, навіть у архієреї, - усе втекли имать, нікого не залишилося. Він у цей час заходить у собор.

Заходить він у собор, звичайно, бере, стало, це плаття й закладає його шматочками. Закладає шматочками й пішов із собору.

- Дайте, я його на шматки приманю.

Ось заманює його ближче й ближче, зовсім близько підійшов. Як підхопиться на нього - і сліду нема, ніде не стало. Приходять, звичайно, священики й увесь народ у собор; плаття побрати-повзять - ніде не стало.

- Ну, хто украв царівну, той і плаття украв. На тому й поклалися. А наш Іван котить у своє царство, хоч би що. Приїжджає до царя й говорить:

- Ну, ось, ваша величність, я тобі й плаття дістав.

- Ну, Іван, молодець, я тобі даю ще одне місто, і нехай ти володієш цими містами.

Тепер приходить цар до царівни й говорить:

- Ну, ось, прекрасна царівна, тепер вуж тобі робити нема чого, прийде йти за мене заміж, я тобі дістав вінчальне плаття.

- Дістав-Те ти дістав, але справа у тому, що я за тебе заміж не піду доти, поки ти не дістанеш мені вінчального персня й карети.

- А де ж твої перстень і карета? Я адже не знаю. Скажи мені, будь ласка, прекрасна царівна.

- Мій перстень у ящику, ящик у кареті, карета у кораблі, корабель у море - на дні.

- Ну, на дні, так хто ж його дістане звідти?

- Так хто дістав плаття - дістане й карету звідти.

Зараз він знову ж призиває Івана Меншого - Розумом Великого.

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, послужи мені ще одну службу, а там уже я тобі даю ще одне місто, і ти будеш прямо князем, цим князівством володіти. Послужи мені ще таку ось службу: ось дістань вінчальний перстень і карету. Перстень у ящику, ящик у кареті, карета у кораблі, корабель у морена дні.

- Так що ти, ваша величність, адже я не кит-риба, як же я можу у море дістати.

- Ну, не розмовляй, а то голова із плечей!

Та Іван пішов до своєї кобили, заплакав. Навіть світла білого не бачить і шляху-дороги перед собою не чує. Прийшов до кобили, упав у ноги й плаче, навіть слова вимовити не може. Кобила й говорить:

- Що ти, Іван Менший - Розумом Великий, так плачеш? Яку тобі цар службу дав, розкажи мені.

- Ох, ти, мила моя кобила, де нам таку службу виконати, коли він таку службу дав. Адже ми не риба, не кит, не можемо ж у морі сходити й з моря прйти. Велить дістати вінчальний перстень і карету. Перстень у ящику, ящик у кареті, карета у кораблі, корабель у море - на дні. Отут і задумашься-де ж його з моря дослати?

- Ну, ось, Іван, я тобі сказала, - не служба, а службица; служба вся

Спереду. Ось і служба. Ну, мабуть тепер до царя, я скажу тобі, що дістати. Дорога нам не дальня, але печальня. Тобі-Те не дальня, а мені-те дальня й печальня. Попроси у нього провина, десертів ящик, гусли, горіхів і карти, і це усе збери й приходь до мене, потім і поїдемо.

Та так він, звичайно, усе це зібрав, і приходить до неї. Вона йому й говорить:

- Ну, ось, коли ти усе це зібрав, так сідай на мене, так давай поїдемо у ті заповідні луги, де ти мене поимал.

Ось вона привезла його на цю заколину, посадила й сама говорить:

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, сиди тут три дні, а я піду у море, запряжуся у цю карету й повернуся через три дні. Ну, тільки ти дивися, не спи. У карти поигривай, по чарочці попивай, горішки поклацуй, у гуселки поигривай, але дивися - не спи. Якщо заснеш, то не бувати ні тобі, ні мені у живі. Якщо досягнуться нас мої діти - коні, то розірве тебе й мене. А якщо встигнеш у карету впасти й побрати вожжи, те тоді будеш щасливий.

Та так з тема словами вона кинулася у морі й пішла. А Іван залишився сидіти на заколине. Та ось Іван сидить добу, горішки поклацує, по чарочці випиває, у гусельци програє.

На другу добу його стало знемагати сон. Його вже ніщо не розважає: ні карти, ні винце, ні гусли, ні горішки. Та на третю добу зовсім заснув, і так міцно, що й сам себе не пам'ятає. Спав, спав, ока змахнул, а вуж кобилиця з каретою перед заколиной зупинилася, він тільки встигнув скочить у карету, схопив вожжи, - чує лошата загуркотіли:

- Ну, щастя, Іван Менший - Розумом Великий, що встигнув у-час скочить у карету й схопити за вожжи, а то б не бувати тобі живому, розірвали б на дрібні частини!

А Іван поїхав і зник у царському палаці. Коли він приїхав і говорить:

- Ну, ось, ваша величність, я тобі дістав вінчальний перстень і карету вінчальну, чи ще тобі мало?

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, молодець. Я призначаю тебе спадкоємцем над етима містами, і ти будеш князем.

А сам приходить до царівни й говорить:

- Ну, прекрасна царівна, я тебе всяко тішив, і дістав, як ти бажала, вінчальний перстень і карету. Тепер залишилося нам тільки з тобою повінчатися.

- Повінчатися-Те недовго, і я повінчатися завжди згодна, тільки ось яка справа. Ось у мене батько ніколи не буває старий, а ти старий. Коли батько мій буває старий, так він молодиться, і робить це так: він наливає три казани, у один - воду студену, у іншій - кип'ячену воду, у третій - молоко кип'ячене й купається. Спочатку у кип'яченому молоці, потім у кип'яченій воді, а вуж потім у студеній воді, і виходить такий молодий і гарний, що робиться у три рази краще колишнього.

Ось він, звичайно, думає:

" Мені-но викуплятися ништо, а спершу я зроблю досвід на Івану".

Та призиває Івана Меншого- Розумом Великого. Коли призвав, і говорить:

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, послужи ти мені ще службу: викупляйся у трьох казанах - у киплячому молоці, у киплячій воді, і потім у холодній воді - і будеш молодим.

- Я, ваша величність, і так нестарий.

- Ну, будеш гарним.

- Так ви що думаєте, ваша величність, я вам мало служив, видне, що ви ще видумали мене у молоці зжерти?

- Ну, не розмовляй, а то - голова із плечей!

Іван нічого більше не сказав, пішов, заплакав. Прийшов до своєї кобили, упав до ніг і плаче. Нічого сказати не може, тільки проговорив:

- Ну, вибач, моя кобилка дорога, мені у живі не бувати, - і більше нічого сказати не може. Кобилка починає його запитувати:

- Ну, що ти, Иванушко, заплакав, видне, цар тобі ще яку службу дав?

- Так як мені не плакати, як цар тепер задумав мене у молоці живого зварити, у киплячій воді обожгать, тепер уже мені живому не бути й тебе більше не мабуть! Тоді й говорить йому кобила:

- Ні, Іван, ще це не лихо, аби тільки більше не була. Тепер остання тобі лихо. Мабуть на двір, та й роздягайся. Там зберуться всі глядачі дивитися, і цар і царівна, і конюха, і інша публіка. Коли ти роздягнешся, сорочку скинеш із себе, ще у подштанниках, скажи: "Ну, приведіть мені кобилу востаннє її побачити, уже однаково мені більше її не мабуть". Коли мене приведуть, ти приготуйся, і як тільки я колом казанів обійду й нахилю голо ну над казаном, де молоко кипить, - ти відразу й поринай у цей казан, а у цей час я вуж сходжу до іншого й третього казана, ти так з казана у казан і скакай. Та вийдеш із останнього казана таким красенем, що усе заздрити будуть, і навіть сама царівна буде заздрити твоїй красі. А тоді мимоволі піде цар купатися.

Та як Іван приходить на двір і починає роздягатися, отут зібралися усе дивитися. Цар ицаревна й уся царська звита, до останнього конюха. Тоді він розділ сорочку й говорить:

- Але, ваша величність, дайте мені останній раз подивитися на мою кобилу. Як я на ній їздив, добував тобі всі, так бажаю востаннє глянути й вуж потім купнусь.

- Але, добре, приведіть, слуги, йому кобилу.

Коли привели кобилу, то вона зараз обійшла колом казанів, і як тільки вилучила голову у перший казан, він зараз і пірнув у молоко. Кобила тим часом підійшла до другого казана. Та Іван з молока - прямо у другий казан вода, що де кипить, пірнув, а звідти - у третій казан. Та вийшов таким красенем, що хоч і раніше гарний був, а тепер у три рази вийшов краше. Усе здивувалися, а королеві стало завидно. Він починає роздягатися (але якось ти зринеш із казана, у Івана-Те хресний гарний, а у тебе-те тієї кобили немає). Та скочил у перший казан. Пройшло вуж дві години, і, виходить, бачать, що вуж він на. шматки там раскипел. Царівна підходить тоді до Івана, бере його за білі руки й сказала:

- Ну, Іван Менший - Розумом Великий, коли ти мене дістав, тобі мною й володіти. Ідемо до вінця й прав потім престолом.

Та так вони пішли до вінця. Повінчалися, звичайно, Іван Менший - Розумом Великої одержав престол. Цих конюхів, які на нього доносили всі, він сказнил, інших розрахував і найняв собі інших. З тих пір живе, поживає й лиха ніякий не знає. Та я там у нього був, пиво-вино пив, по вусах текло, звичайно, у рота не потрапило. Дали мені там синь каптан, я йду й похваляюся. Ось у мене й синь каптан, ось у мене й синь каптан, а пташка на кущу сидить і говорить: "Синь каптан". А я думаю: "Скинь каптан". Скинув, і так без каптана й прийшов. Отут і казка вся, більше брехати не можна.

Зараз ви читаєте казку Іван менший - розумом великий