У ті дні, коли лелека й ворон були людьми, лелека запросив ворона до себе у гості.
- Я наловив мережею багато риби, - сказав лелека. - Приходь до мене, поїмо з тобою риби.
-Добре, прийду, - сказав ворон.
Ворон побрав плетену сумку й кам'яна сокира й відправилася до лелеки. Погода стояла холодна. Ворон був голодний, він ішов і думав про рибу, яку піймав лелека. Добрий малий цей лелека, - сказав він сам собі. - Приємно, коли у тебе є такий друг. Ішов ворон, ішов і раптом помітив, що у стовбур одного дерева залітають бджоли.
- Е-Е! Так це бджолине гніздо! - закричав ворон. - Поїм-но я спочатку меду, а потім вуж поїм риби.
Він вліз на дерево й прорубав кам'яною сокирою діру у стовбурі у тому місці, куди влетіли бджоли. Потім сунув у дупло руку й витягся один стільника, який так і сочився медом. Він з'їв цей стільника й витягся іншої, він їв і їв мед, поки не з'їв його весь. Та не залишив ні крапельки меду для лелеки.
- У лелеки геть скільки риби, - сказав ворон, обмиваючи руки у струмку. - А у мене риби немає! Коли він підійшов до стійбища лелеки, ворон побачив, що той жарить на багатті рибу.
- Іди сюди, до багаття, - покликав його лелека. - Я приготував тобі багато риби.
Ворон сіл у багаття, побрав величезну краснорибицу й став її є. - Смачну я дав тобі рибу, - сказав лелека. - Ось з'їж її, а потім ми посидимо, поговоримо.
Ворон уплітав рибу, а лелека сидів і дивився на нього. Та раптом лелека помітив у волоссях у ворона шматочок сота й бджолу.
- Еге! - викликнув він. - Так у тебе у волоссях застрягла бджола й гніздо сотов.
Ворон нічого йому не відповів. Він смакував краснорибицу. Лелека подумав-подумав і говорить:
- Перестань їсти мою рибу, а то ти зіпсуєш мені весь рибний лов. Закину я свою мережу у річку, і не потрапить у неї ні однієї рибини. Побачить риба бджолу й гніздо сотов у тебе у волоссях, злякається й спливе.
Почув ворон таке мовлення, устав і відійшов від багаття. Він сіл на повалене дерево й нічого не відповів лелеці. А той сидів у багаття й роздумував про ворона.
- Ти чого туди пішов? - запитав він нарешті.
- Щоб не є твоєї риби, - сказав ворон. - Знімання я твою рибу, а вона побачить бджолу у мене у волоссях, і тоді ти не піймаєш своєю мережею жодної рибини.
- Не треба так говорити, - сказав лелека. - Це ж твоя земля, ти вільний робити, що прагнеш. Іди співай ще риби.
- Ні, не піду, - затявся ворон. - Не можу я є твою рибу, а то зіпсую тобі весь рибний лов. Закинеш мережу у річку, а риба-те вся й
Спливе. Нічого не поробиш, лелека, не можу я тепер є твою рибу. Але лелека сподівався вмовити ворона й усе повторював:
- Іди співай ще риби. А ворон відповідав: - Ні, не можу.
Нарешті ворон розлютився. Він устав і сказав:
- Вибачай, лелека. Піду-но я додому, у ті краї, звідки прийшов. Та пішов, навіть не оглянувся на лелеку.
Ворон жив на схилі гори, і називалася ця гора Аргулуп. Жив він у печері, а внизу було велике озеро, де гніздилося безліч лебедів.
У ту пору лебеді почали кладку яєць. Ворон побрав кошик і пішов на озеро збирати яйця.
Яєць було так багато, що він швидко набрав повний кошик. Він відніс яйця у печеру й пішов збирати ще. Коли у печері набралася більша купа яєць, ворон послав лелеці запрошення: Приходь до мене є лебедині яйця. У мене багато лебединих яєць.
Передали лелеці це запрошення, він подумав і говорить:
- Добре, піду. Хочеться мені побачити ворона, подивитися, як він живе. Та відправився у гості до ворона.
- Здраствуй, друг! - вітав його ворон. - Дивися, скільки я тобі яєць набрав.
Розпалив ворон велике багаття й спекло яйця.
- Іди сідай сюди, і я дам тобі яєць, - сказав він лелеці. - Тут тобі буде зручно. Лелека сіл, побрав яйце й став його є. А ворон не зводив з лелеки очей, Доки той їв, і раптом помітив у нього у смугах кілька зелених мурах.
- Еге! - викликнув ворон. - Так ти ласував зеленими мурахами! Тепер ти зіпсуєш лебедині яйця! Пропадуть вони всі, адже ти їв зелених мурах.
Тому, хто їсть лебедині яйця, не можна є зелених мурах, а хто їсть зелених мурах, тому не можна є лебедині яйця. Перший раз у житті бачу істоту, яка їсть лебедині яйця після зелених мурах. Ось що я тобі скажу, лелека.
- Ах, так! - образився лелека. - Тоді вибачай!
- Вибачай, - відповів ворон. - Не прагну я більше тебе бачити!
- Та я теж! Уже більше я не запрошу тебе у гості, - сказав лелека й пішов. Ось чому лелеки й ворона тепер ніколи не побачиш разом.